11. Сила компліменту: Як щирі слова змінюють настрій.

  У маленькому містечку, де щоранку сонце малювало на будинках веселі тіні, жили двоє друзів Марійка і Сашко. Марійка була схожа на яскраву квіточку. Вона завжди посміхалася, її волосся було прикрашене різнокольоровими стрічками, і вона вміла бачити щось хороше у всьому.
Сашко був схожий на насуплену хмаринку. Він був дуже талановитий, особливо у малюванні, але постійно сумнівався у собі. Якщо хтось дивився на його малюнок, він одразу червонів і хотів його сховати. Сашкові здавалося, що його роботи недостатньо гарні.
Одного похмурого ранку, коли небо було сірим, а настрій у всіх був трохи "мокрим", Марійка і Сашко йшли до школи. Сашко ніс у руках свій новий малюнок — фантастичного звіра з фіолетовою шерстю.
— Знову не те, — тихо бурмотів Сашко, згинаючи кутик малюнка. — Я неправильно змішав фарби.
  Раптом вони побачили дивний напис на старому паркані: «Чарівний Ліхтар Комплиментів чекає на добрих чарівників. Вхід за рогом».
За рогом стояв крихітний дерев'яний будиночок, а біля нього — високий, трохи схожий на дідуся-казкаря, Майстер Ліхтарів. У його руках був великий, але дуже тьмяний, загадковий ліхтар.
— Вітаю, діти! — привітно сказав Майстер. — Цей ліхтар особливий. Він світиться не від електрики, а від щирих і теплих слів. На жаль, сьогодні він дуже засмучений і зовсім не горить.
— А чому він сумний? — запитала Марійка.
— Бо сьогодні надто мало людей обмінялися добрими словами, — пояснив Майстер. — Ліхтар живиться від компліментів. Справжній комплімент — це світло. Якщо ти помічаєш щось чудове в іншій людині і кажеш про це щиро, це світло запалює ліхтар. Сашко подивився на тьмяне скло ліхтаря і зітхнув:
— У мене сьогодні немає нічого хорошого, щоб помітити.
  Марійка подивилася на Сашка. Вона знала, як йому сумно, але вона також знала, який він талановитий. Вона обережно торкнулася його зігнутого малюнка і сказала:
— Сашко, ти — справжній майстер кольору. Цей фіолетовий звір виглядає так, ніби він ось-ось вистрибне! Ти змішуєш фарби краще за всіх, кого я знаю.
  Щойно Марійка закінчила говорити, у тьмяному ліхтарі спалахнула крихітна золота іскорка!
Сашко здивовано підняв голову. Його щоки перестали бути такими червоними. Він вперше за ранок по-справжньому посміхнувся. Майстер Ліхтарів кивнув:

— Бачите? Це світло твоєї щирості, Марійко, і світло радості від твоїх слів, Сашко.
Тепер настав час Сашка. Він подивився на Марійку.
— Марійко, — сказав він трохи невпевнено, але щиро, — ти завжди знаєш, як підтримати. Ти схожа на маленьке сонечко, навіть коли надворі похмуро. Твоя посмішка одразу робить день світлішим. У ліхтарі спалахнула вже ціла смуга світла! Він став теплішим і яскравішим. Сашків насуплений вираз обличчя зник, немов його здув вітер.
  Друзі зрозуміли, в чому секрет. Вони почали шукати хороше навколо. Вони побачили, як сусідська бабуся обережно годує пташок і сказали: «

– Яка ж у вас добра душа!

  Ліхтар спалахнув ще сильніше. Вони помітили, який гарний двірник намалював сердечко на снігу: «Як чудово, що ви даруєте нам таку красу!» – Ліхтар загорівся яскравим, рівним світлом!
Кожен комплімент, кожен шматочок щирого слова дарував ліхтарю силу, а їм — радість. Їхній настрій із «мокрого» перетворився на «сонячний».
Майстер усміхнувся і сказав:
— Ви наповнили його! Пам'ятайте, діти: комплімент — це чарівний промінь, який ми можемо дарувати іншим. Він не коштує нічого, але має величезну силу. Він не лише змінює настрій тому, хто його отримує, але й робить день світлішим для того, хто його говорить.
  З того дня Сашко вже не ховав свої малюнки, а Марійка ще більше старалася помічати красу навколо. Вони стали справжніми чарівниками доброти у своєму містечку.