9. Секрет імені: Чому важливо, щоб твоє ім'я вимовляли правильно.

  У сонячному містечку, де пахло яблучними пирогами, а на підвіконнях завжди цвіли герані, жив собі хлопчик на ім'я Зореслав. Ім'я його було схоже на тиху пісеньку зірочок: «Зо-ре-слав». Йому дуже подобалося своє ім'я, адже воно нагадувало йому про безкрає нічне небо, яке він так любив малювати.
У Зореслава було багато друзів. Вони разом будували халабуди, ганяли на велосипедах і пускали паперові кораблики у струмках. Але була одна маленька проблема. Деякі діти, особливо його найкраща подружка Тетянка, яка завжди поспішала, ніяк не могли вимовити його ім'я повністю.
— Привіт, Славко! — гукала вона зранку.
— Зорчику, побігли гратися! — кликала вона в обід.
  Зореслав усміхався у відповідь, бо не хотів образити подругу. Але щоразу, коли його називали неповним ім'ям, він відчував дивну річ. Ніби яскравий колір на його малюнках трішечки тьмянів. Або ніби сонячний зайчик, що стрибав у нього в серці, на мить ховався за хмаринку. Йому ставало трохи самотньо, ніби частинку його самого просто не помічали.
  Одного разу, коли він сидів у своїй кімнаті й малював нову зірку, він помітив, що його улюблений синій олівець став майже сірим. І сам він почувався таким же блідим і невиразним. «Що ж відбувається?» — подумав хлопчик.
  Тоді він згадав розповідь своєї бабусі про Хранителя Імен, що живе у Чарівному Саду за містом. Казали, що цей мудрий дідусь знає таємниці всіх імен на світі. Зореслав вирішив його знайти. Стежка до саду була ледь помітною, але хлопчика наче вела якась невидима сила. Нарешті він опинився на галявині, де росли дивовижні квіти. Кожна квітка світилася своїм власним, неповторним світлом. Деякі були яскраві, як полум'я, інші — ніжні, як ранковий туман. Посеред саду сидів сивочолий дідусь у вишиванці й поливав квіти з кришталевої лійки.
— Добрий день, — несміливо привітався Зореслав. — Ви Хранитель Імен?
— Доброго здоров'я, Зореславе, — лагідно усміхнувся дідусь. — Саме так. Я бачу, твоя квітка трохи засумувала.
  Хранитель підвів хлопчика до дивовижного синього дзвоника, що нагадував зірку. Пелюстки квітки були трохи опущені, а її сяйво було не таким яскравим, як у сусідніх.
— Чому вона така? — здивовано запитав хлопчик.
— Кожна квітка в цьому саду — це чиєсь ім'я, — пояснив Хранитель. — Ім'я — це не просто слово. Це чарівна мелодія душі. Коли хтось вимовляє твоє ім'я правильно і з повагою, він наче грає цю мелодію. І від цього твоя квіточка-душа розквітає і сяє яскравіше. А коли ім'я скорочують, перекручують чи говорять абияк, мелодія збивається, і квітка сумує. Зореслав уважно подивився на свою квітку-дзвоник. Тепер він усе зрозумів. Йому не здавалося, що його кольори тьмяніють — так і було насправді!
— Але що ж мені робити? — запитав він. — Я не хочу ображати друзів. Вони ж не зі зла.
— Секрет у тому, щоб не мовчати, — мудро відповів Хранитель. — Твоє ім'я — це твій скарб. Ти можеш лагідно, але впевнено попросити друзів називати тебе так, як тобі подобається. Поясни їм, що твоє повне ім'я для тебе важливе, як для художника — його улюблені фарби. Справжні друзі завжди зрозуміють. Зореслав подякував Хранителю і з новими силами побіг додому.
Наступного дня на майданчику до нього знову підбігла Тетянка:
— Привіт, Славко! Гайда будувати фортецю!
Зореслав глибоко вдихнув і спокійно сказав:
— Привіт, Тетянко. А можеш, будь ласка, називати мене Зореслав? Мені так більше подобається. Моє повне ім'я для мене дуже важливе, воно ніби моя особиста пісенька.
Тетянка на мить здивувалася, а потім усміхнулася:
— Ой, вибач. Я не знала. Звісно, можу! Зо-ре-слав. Гарно звучить! Побігли будувати фортецю, Зореславе!
  І коли вона вимовила його ім'я повністю, хлопчик відчув, як у грудях розливається тепло, а сонячний зайчик усередині застрибав так весело, як ніколи раніше. Він глянув на свої руки — і вони здалися йому яскравішими.
  З того дня друзі стали називати його повним ім'ям. І щоразу, чуючи «Зореслав», хлопчик відчував, як його квітка-душа у Чарівному Саду розправляє свої пелюстки й сяє яскравим синім світлом, наче справжня зірка на небі. А він зрозумів, що ім'я — це ключик до серця людини, і дуже важливо, щоб цей ключик підходив ідеально.