4. Щоденник моїх перемог: Навчаємось помічати власні досягнення.

  В одному звичайному будинку, у звичайній кімнаті жив хлопчик на ім'я Сашко. Він був хорошим хлопчиком, але часто почувався сумним і непомітним. Йому здавалося, що всі навколо роблять щось надзвичайне, а він — ні.
— Ось Оля з мого класу перемогла на олімпіаді з математики, — думав Сашко, гортаючи книжку. — А Максим забив три голи у футбольному матчі. Навіть наша сусідка, тітонька Галина, спекла величезний торт, схожий на замок. А що зробив я? Нічого особливого.
  Через такі думки Сашко часто сутулився, ніби хотів стати ще меншим, а його посмішка ховалася десь глибоко в кишені й виходила погуляти дуже рідко.
  Одного вечора до нього в гості приїхав дідусь, який працював годинникарем і знав усе про маленькі, але дуже важливі деталі. Він побачив засмученого онука і сів поруч.
— Що сталося, Сашку? Чому твій настрій схожий на годинник, що зупинився? Сашко розповів дідусеві про свої почуття: про великі досягнення інших і про свою "непомітність". Дідусь уважно вислухав, а потім дістав зі своєї старої шкіряної сумки два предмети. Перший — це була красива дерев'яна скринька, прикрашена різьбленими зірочками. А другий — велика збільшувальна лупа з блискучою ручкою.
— Це не просто скринька, — таємниче прошепотів дідусь. — Це Скринька Твоїх Перемог. А це — Чарівна Лупа, яка допомагає їх помічати.
— Але що мені туди класти? — здивувався Сашко. — Я ж нічого не вигравав.
— Перемога — це не завжди медаль чи грамота, — посміхнувся дідусь. — Перемога — це кожен твій крок уперед, навіть найменший. Це кожна справа, яка сьогодні в тебе вийшла краще, ніж учора. Твоє завдання — щовечора перед сном за допомогою цієї лупи знаходити хоча б одну свою маленьку перемогу за день і "класти" її у скриньку.
Сашко скептично покрутив у руках лупу, але вирішив спробувати. Коли настав вечір, він сів на ліжко, відкрив порожню скриньку і взяв лупу. Він навів її на свій день, що минув, і почав згадувати.
— Так... зранку я довго не міг знайти шкарпетку... це не перемога. У школі отримав зауваження, бо розмовляв... теж ні. А потім...  — Сашко згадав, як його сусідка по парті, Іринка, впустила ручку, і та закотилася під шафу. Він довго не міг її дістати, але все ж просунув руку і витягнув. Іринка так радісно йому подякувала!
  Сашко подивився на цю згадку через лупу, і вона раптом стала яскравою і важливою. "Це ж добра справа! Я допоміг!" — подумав він. Він уявив, як бере цю згадку-промінчик і обережно кладе у скриньку, закриваючи кришку.
  Наступного дня він згадав, що самостійно, без нагадування мами, склав свій рюкзак на завтра. Він подивився на це через лупу і побачив не просто складені зошити, а свою відповідальність і самостійність. І цей промінчик теж поклав у скриньку.
  Ще через день він довго не міг написати букву "Ф", вона виходила кострубатою. Але він старався, вивів п'ять рядочків, і остання буква вийшла майже ідеальною. Це була перемога над власними труднощами! І вона теж відправилася до скриньки.
Щовечора Сашко знаходив щось нове:
1. поділився яблуком з другом;
2. допоміг мамі полити квіти;
3. вивчив складний віршик;
4. наважився підняти руку і відповісти на уроці, хоч і трохи боявся.
  За тиждень скринька була повна невидимих, але дуже теплих і яскравих промінчиків-перемог. Сашко помітив, що йому вже не потрібна лупа, щоб їх бачити. Він почав помічати свої успіхи просто так.
Одного разу він відкрив свою скриньку, і звідти на нього війнуло таким теплим, впевненим світлом, що він аж засяяв сам. Він більше не сутулився. Його посмішка повернулася з кишені на обличчя. Коли приїхав дідусь, Сашко гордо показав йому свою "повну" скриньку.
— Бачиш, — сказав дідусь, обіймаючи онука. — Ти не "нічого не робив". Ти щодня ставав кращим, сильнішим і добрішим. Просто раніше ти не вмів цього помічати. Твоє життя сповнене перемог, треба лише навчитися дивитися на нього через правильну лупу — лупу любові та поваги до себе.
  І Сашко зрозумів, що найбільша перемога — це навчитися цінувати себе і радіти кожному своєму кроку, яким би маленьким він не здавався.