1. Історія про чарівне дзеркало: Як побачити свої найкращі риси.

  Одного разу в  лісі, серед високих дерев та запашних квітів, після уроків у школі прогулювалася маленька дівчинка на ім'я Соня. Соня жила поруч з цим лісом, і тому дуже любила збирати ягоди та гратися з білками, але в неї була одна таємна мрія — знайти щось особливе, що зробило б її незвичайною. Вона часто чула, як інші діти хвалилися своїми талантами: хтось вмів гарно малювати, хтось швидко бігати, а хтось складав вірші. Соня думала: "А що вмію я? Я не особлива...".

  Якось ранком блукаючи лісом, Соня побачила щось, що яскраво сяяло крізь гілки. Це було дзеркало, але не звичайне. Воно висіло на старій яблуні, обрамлене мерехтливими квітами. Соня підійшла ближче й побачила на ньому напис: «Поглянь на себе і знайди свою магію».
Дівчинка обережно зазирнула в дзеркало. Вона побачила своє відображення: русяве волосся, веснянки на носі й трохи засмучені очі. "І де ж тут магія?" — подумала вона.
  Раптом дзеркало заблимало, і з нього вийшов маленький, схожий на фею, дух. 

 — Привіт, Соню!— прошепотів він. — Я — Дух Дзеркала Правди. Бачу, ти шукаєш свою особливість? Я допоможу тобі.
— Але як? Я нічого особливого не вмію, — сумно сказала Соня.
Дух посміхнувся. 

-Дивись уважно! — сказав він, махнувши своєю маленькою паличкою.
  Коли Соня знову подивилася в дзеркало, вона побачила не просто своє обличчя. Вона побачила, як одного разу віддала свій бутерброд молодшому брату, який забув свій ланч-бокс і вже зголоднів. У відображенні її очі сяяли добротою.
  Потім дзеркало показало іншу картинку. Соня пригадала, як допомагала бабусі нести важку торбину з магазину, хоча їй самій було важко. На дзеркалі з'явилося слово «турбота».
  Ще одна картина. Соня згадує, як втішала свою подружку, коли та плакала, і розповідала їй смішні історії, щоб вона забула про свій смуток. Цього разу дзеркало засвітилося словом «співчуття».
Картинки змінювалися: Соня, яка ділилася іграшками з іншими, Соня, яка завжди говорила "дякую" і "будь ласка", Соня, яка ніколи не ображала інших. Кожен раз з'являлися нові, прекрасні слова: «щедрість», «ввічливість», «справедливість».
- Бачиш, Соню? Це і є твоя магія! — сказав Дух Дзеркала Правди. — Твоя доброта, турбота, співчуття — це і є твої найкращі риси. Вони роблять тебе унікальною і особливою. Тобі не потрібно вміти швидко бігати, щоб бути чудовою. Тобі потрібно бути собою.
  Соня посміхнулася, і її усмішка була такою яскравою, що здавалося, ніби яскравіше почало світити сонце. Вона зрозуміла, що її «особливість» не захована в талантах, а живе всередині неї. Вона пообіцяла собі, що відтепер буде пишатися своїм добрим серцем, а не шукати чогось, чого в неї немає.
І коли вона повернулася додому, вона дивилася в звичайне дзеркало, але бачила там не просто дівчинку, а чарівну Софійку, повну любові та доброти. А чарівне дзеркало так і залишилося висіти в лісі, чекаючи на іншого хлопчика чи дівчинку, щоб допомогти їм знайти свою власну магію.