Епілог

— Ні, мене це справді веселить, — засміялась Беатриса, відкинувшись на спинку стільця в підвальчику, який за минулі роки став для їхньої потраплянської команди буквально рідним. І де вони тоді, після своєї перемоги, вирішили регулярно збиратися, щоб потеревенити, тримаючи контроль над ситуацією, яку в такому королівстві, як Арчесар, точно не варто було пускати на самоплив. — Бідосі-чоловіки цієї країни іще не звикли до думки, що жінки тепер мають такі ж самі громадінські права, як і в них, та навіть НА ВИБОРАХ ГОЛОСУВАТИ МОЖУТЬ. А тут ти вже хочеш бахнути їм інфаркт новиною про те, що жінки тепер зможуть на виборах не тільки голосувати, а й балотуватися?

— Хай звикають, — гмкнула Гертруда, з лукавим прищуром відпивши трохи вина зі свого келиха. Згідно угоди, укладеної з тоді іще майбутнім королем Річардом, вона стала його таємною головною радницею. І звісно, не втрачала жодної нагоди, аби активно просунути ті чи інші реформи, від яких нафталінові консерватори не виходили зі стану перманентної істерики та безперервного вереску «ПРОПАЛО ВСЬО».

— Тим паче, що попри де-юре колосальні зміни, в них досі лишається оцей де-факто відголосок старих порядків, — кисло зітхнула Етель, колупаючи виделкою свій стейк. — Тобто, так, ми маємо закони, які скасували все те лайно. Але жінки в цій країні століттями виховувалися в цьому лайні, яке було для них повністю нормалізоване, хороше та правильне.

— Отож. Навіть мати попередньої власниці мого тіла, овдовівши, тільки й думала, щоб скоріше знову вийти заміж та «бути за спиною сильного чоловіка, який вирішуватиме за неї всі проблеми», хоча ж буквально отримала свободу! Свободу, якої не те що не могла оцінити — вважала чимось жахливим, — випалила Зельда, стиснувши в кулак руку, яка лежала на стільниці.

— З часом це зміниться, — зітхнула Беатриса. — Але перш ніж воно остаточно піде, з кінцями, має змінитися не одне покоління, тож воно буде вже й не на нашій пам’яті.

— Надто якщо згадати, що навіть в нашому світі, який має століття історії боротьби жінок за права, починаючи з перших суфражисток… Навіть в нас, навіть в розвинених країнах, чимало курок, яким би тільки своєму ВЕЛИКОМУ МУЖИКУ прислужувати. Та що там, сама, можна сказати, була тоді чимось подібним, — сплюнула Аріана. — І це я навіть не згадуватиму про країни, де жінка досі є власністю чоловіка, не має права вийти в люди сама та не замотана так, що тільки очі в шпарині визирають, а якщо її поб’ють до смерті за те, що неправильно в усе те замоталась, то ніхто нікому нічого й не скаже.

— Тому маємо пильнувати та вирощувати тих, хто продовжить нашу справу, міцно тримаючи цих висерків за причандали, аби навіть думки не мали повернути все взад, — пирхнула Гертруда, склавши руки на столі.

— Навіть не сперечатимусь, — кивнула Франческа, відкусивши шматок соковитого листка салату. — Минатимуть роки. Ми й далі житимемо в цьому світі свої життя. І саме від нас залежить, що ми залишимо після себе. Кого ми залишимо після себе. Та чи не повторять вони старих помилок тих, хто був до нас, повіривши, ніби пекло було утопією. А ті, кому наше пекло дарувало зручності, тільки зрадіють найменшій шпарині, за яку можна буде зачепитись.

— Саме так, дівчата. Це буде дуже довгий та дуже виснажливий біль. Але знаєте що? Він того вартий. Бо якою б виснажливою не здавалася війна, вона однаково краще, ніж вічно гнити в кайданах на дні смердючої ями, — напружено промовила Гертруда.

І всі потраплянки, не змовляючись, мовчки підняли свої келихи. Немов скріплюючи обітницю, яка зобов’язана пережити їх на нескінченні віки.

КІНЕЦЬ