Акт 9. Приманка в павутинні

Жодних зволікань. Наступний крок потрібно було зробити тієї самої ночі, коли тіло короля на очах в шокованих придворних поклали на ноші, накрили білим шовком та віднесли до моргу при лазареті палацу. І належав цей крок щасливій королівській вдові, Франческаці Блейд.

Коли в обумовлений час Вінсент прийшов до її покоїв, вона обмінялася з ним змовницькими мовчазними поглядами та повела за руку до дзеркала, яке відкривало секретний прохід колись знайденої кімнати. Тієї самої, де її вінценосна попередниця зустрічалася з Каліостро.

— То навіщо ти привела мене аж сюди? — згідно плану, насторожено протягнув чорний дракон.

— Лише тут я можу бути абсолютно певна, що нас не почують шпигуни Річарда, — знервовано пробурмотіла Франческа, заламуючи лікті. — Бо цю розмову… її не повинні пчути.

— Що сталося? — насторожився фаворит, насупивши брови.

— Перш ніж мене відпустили сюди, до моїх покоїв, віддаватися скорботі, — нервово реготнула вона. — Принц Річард покликав мене на кілька слів… щоб сказати, що знає, що я спала зі своїм офіційним фаворитом іще задовго до того, як завагітніла та відбулася офіційна церемонія нашої першої ночі. А отже, він не вірить, що принц Ерік — справді син Едварда. Тому користуючись своїми повноваженнями регента, збирається провести магічний тест на батьківство, перш ніж офіційно оголосити його новим королем.

— Не розумію, чому це так тебе тривожить…

— Тому що він справді не від нього, — драматично перервала Франческа, і опустивши погляд, стиснула кулаки. — Вінсенте, Ерік — твій син.

— Не може бути, — видихнув він, так натурально вдаючи шок, що королева-вдова й справді на мить повірила, що в дракона сталася амнезія. — Ти ж… так, хай ми спали іще до того, як… Але кожного разу на тобі була каблучка з протизаплідним заклинанням! Ти б не змогла, воно надійне…

— Я знімала каблучку. Потай. Коли ми були в ліжку. Так, щоб ти цього не помітив.

Повисла напружена тиша, в якій аж стало чутно, як в чорноо дракона заграли жовна.

— Зрозумій мене! Я не могла… я просто не могла народити від ЦЬОГО чоловіка… цього чудовиська! Ти ж знаєш, яким він був!..

— І тому ти використала мене заради державної зради?! — випалив він крізь зуби. — Таємно скористалася, обдурила. Ти що, справді думала, ніби тобі це минеться? Ніби ніхто ніколи не надумає перевірити?

— В нас обох чорне волосся, тому хоч король і був білявий, ні в кого б не викликало сумнівів, що Ерік просто народився схожим на мене…

— Ти ж розумієш, що справа не лише в його волоссі, Франческо?! — мало не закричав Вінсент, різко підступивши до неї на крок. — А тепер… тепер, коли ти сама дала Річардові зброю проти себе… на що ти взагалі сподіваєшся?

— Я не… Я сподівалась, разом ми щось придумаємо…

— Ми?! Стривай-стривай… ти сказала, МИ?! А де ж було це твоє МИ, коли ти одноосібно приймала рішення таємно завагітніти від мене, поки тебе не запліднив чоловік-король? Проте щойно запахло смаленим, ти про оце от МИ згадала?

— Вінсенте…

— Не вплутуй мене в це, — прогарчав він, та різко розвернувшись, пішов геть.

Лишивши Франческу саму.

Коли звуки його кроків стихли, вона схлипнула, затиснула рота долонею, та заридала, буквально звалившись на стілець біля старого, добротного робочого стола. І не в силах заспокоїтись, гірко, відчайдушно ридала. Хвилина за хвилиною…

Аж раптом почула тихі кроки в кількох метрах від себе. Та нудотно-солодкий голос, який прошепотів:

— Бачу, твоє становище зараз не найкраще, королево-вдова? Але насправді все іще не зовсім втрачено. Якщо, звісно, ти будеш розсудливою та співпрацюватимеш зі мною.