Розділ 5. Леді із зеленими очима

Повернувшись на свій престол, я кілька хвилин просиділа нерухомо,  тоуважно розглядаючи гостей балу, то переводячи погляд на власні руки. На щастя, незабаром бал перейшов у вільнішу фазу, в якій ні мені, ні моєму чоловікові вже не потрібно було постійно сидіти на місці, наче статуям. Тепер ми обидва повинні були перебувати тут лише за кілька хвилин перед початком кожного танцю королеви з претендентами, і ще трохи після того. Решту часу можна було вештатися залою, спілкуючись з гостями, куштуючи їжу та напої, граючи в настільні ігри або просто посміхаючись шляхетним підданим.

Згідно з етикетом, я мала знаходитися поруч зі своїм чоловіком. Якщо ж він хотів позбутися мого супроводу, то просто доручав мене двом лицарям зі своєї особистої охорони. І власне, практично одразу скористався цим правом, залишивши мене у відпочинкових зонах. Чому я, до речі, зовсім не заперечувала.

Моїм першим бажанням було знайти поглядом жінку з довгим синяво-чорним волоссям. Ось тільки зараз вона ніби провалилася крізь землю! Принаймні там, де я ходила, роздивитись таку помітну особу не вдавалося. А носитися по залі і вишукувати її, як не крути, було не варіантом, коли ти королева, до якої прикута загальна увага.

Так безрезультатно для мене й пролетів час між другим та третім танцем. Після закінчення якого довелося разом із чоловіком повернутися на своє місце і чекати на урочистий момент, коли до престолу, під величну музику, підійшов небесний дракон.

Наблизившись до нього, я прийняла простягнуту мені витончену бліду руку з довгими тонкими пальцями. І з обов’язковою для мене «згідно протоколу» чарівною посмішкою стала в стійку, щоб з першими нотами мелодії закружляти в легкому танці.

У кожному його русі відчувалася невимушеність, переплетена з упевненістю. Крутячи мене по паркету, претендент від Третього бога справді ніби літав небом.

— Бачу, ви схвильовані, ваша величносте? — м'яко промовив чоловік. Розгубившись від його слів, я на мить втратила пильність і піймала погляд, якого до цього моменту старанно уникала.

— Нічого особливого, — поспішала з посмішкою запевнити я. — Лише емоції перед майбутнім початком Відбору.

— Як мені здається, вам не завадить трохи розслабитися, — підморгнув чоловік.

А наступної миті я побачила, як навколо нас просто під час танцю розпливаються ніжні стрічки, що перекривають усе навколо: бальний зал, гостей, саму реальність. І коли останній шматочок буття виявився похований під ними, я усвідомила, що стою посеред весняного саду з вишневими деревами, що квітнуть великими рожевими квітами.

Свідомість знову почало затягувати пеленою дурману, але я швидко взяла себе в руки і пригадала, що все це не справжнє, лише створена драконом ілюзія всередині моєї власної голови.

— Ви дуже вродливі, — прошепотів Кітаро Хісако, ковзаючи м'якими пальцями по моїй шиї. І хоч мій розум уже зрозумів, що це лише марево, у мене все ж таки не вийшло так просто позбутися контролю дракона над моїм астральним тілом усередині цієї ілюзії.

— Годі цих брудних ігор, — видихнула я, коли спритні пальці пробіглися моїм плечем.

— Чому ж, ваша величносте? Запевняю, я можу бути дуже ніжний, — усміхнувся чоловік. — Адже ілюзії не заборонено правилами до кінця Відбору. Головне, що не дозволено претенденту, поки він не переможе — торкатися королеви насправді. Але ілюзії, створені у розумі, це лише мрії. Якими я маю повне право трохи вас побалувати, дражнячи тим, що ви отримаєте насправді після моєї перемоги. Знаєте, я вважаю, що закони вашої нової батьківщини не зовсім справедливі.

— Та невже? — пирхнула я.

— Ставитися до жінки як до речі — це так грубо, — зітхнув він, пестячи долонями мою спину. — У мене на батьківщині жінка вважається не річчю чи власністю, а витвором мистецтва, який її чоловік має оберігати. Шкода, що я не можу вкрасти такий твір, як ви, у свою країну. На жаль, це викликало б міжнародний дипломатичний скандал. Але запевняю вас, що коли виграю, то зроблю все, щоб ви відчули себе так, як має почуватися жінка.

…Музика несподівано стихла і я опритомніла посеред бального залу, поруч із небесним драконом, на обличчі якого застигла багатозначна посмішка.

Намагаючись якнайшвидше отямитись, я присіла в реверансі і попрямувала назад до свого престолу. Та ледве мені вдалося впоратися зі спогадами про минулий танець, як у голові майнула думка:

Наступний мені доведеться танцювати з чорним драконом.

Зізнаюся, мене і саму вразило хвилювання, яке я відчувала з цього приводу. Воно виявилося настільки сильним, що думки про жінку з яскраво-зеленими очима якось вилетіли в мене з голови. В результаті я, проходжуючись зонами відпочинку, навіть забула про те, щоб видивлятись її. І втратила лік часу, тому не помітила, як він пролетів, перш ніж чоловік повів мене назад до престолів.

Нарешті цей момент настав. Спокійним і впевненим кроком нічний дракон наблизився, вставши навпроти мене, і я впіймала на собі погляд, від якого перехопило подих.

Навіть кумедно. У порівнянні з іншими претендентами, та й взагалі з гостями, цей чоловік виглядав ніби трохи недбало. У ньому ні краплі не відчувалося тієї надмірної прилизаності, яку я вже звикла спостерігати при дворі. І водночас від нього линули мужність, сила і шляхетність, які затьмарювали всіх, хто опинявся поруч із ним. Трохи неслухняне чорне волосся, легка щетина, зухвалий погляд… Навіть одяг сидів на ньому своєрідно. Так, що чорний кітель із шкіряними вставками чимось нагадував витончену бойову броню.