Розділ 4. Ти не злодій, поки тебе не спіймали

Безглузда сукня з глибоким декольте так і залишилася на лінії прибою, хлюпалася в спокійних хвилях. Я ж провела день, сидячи на пляжі в легкій туніці, поки новий чоловік пояснював мені наш самогубний план. А заразом вручив мені механічний артефакт, який чимось нагадував старовинний пістоль, і трохи навчив нею користуватися. Як Дін повідомив, цей самостріл із магічним наведенням працював однаково добре що на суходолі, що у воді. І якщо раптом нам, у разі чого, доведеться відстрілюватися під час утечі, від мене теж буде користь. Звичайно, за один день Дедшотом я не стала, але вже була на щось здатна.

Хоча звичайно ж убогі стрілецькі вміння, набуті за минулий день, не стали для мене приводом відчути себе впевнено і безстрашно, коли настав час поринути вдвох у морську безодню!

Тільки-но я стрибнула у воду, ноги швидко трансформувалися в хвіст, а дихати стало так само легко, як і хвилину тому, коли легені наповнювалися повітрям, а не солоною водою. При цьому туніка анітрохи не заважала хвосту і не стримувала рухів.

Дін теж пірнув поряд. На відміну від мене, йому довелося використати якесь своє заклинання, що оточило його голову чимось, схожим на плівку. За словами мага, так він зможе перебувати під водою до десятої години… і я не хотіла б побачити, що з ним буде, якщо нас зловлять і закриють у в'язниці на довше.

Звичайно ж до плавучості та спритності русалки йому було далеко. Але це теж входило до моїх обов'язків як його дружини-спільниці: пливучи самій, буквально протягнути його до підводного міста. Де пробратися з ним у замок лорда Юджина та коридорами для прислуги провести до лабораторії головного мага морського лорда. Минула господиня тіла служила в замку багато років і досконало дослідила його вздовж і впоперек, тож це було справою. Головне — пересуватися обережно і не перетнутися з небажаними свідками. Або, якщо вже доведеться, швидко цих свідків позбутися, приспавши їх заклинанням.

Вночі підводне місто міцно спало. Тож коли ми підпливли до його кам'яних вулиць, вони були порожніми. Лише зрідка на них можна було помітити пізніх роззяв або варту, яка патрулювала місто. Але від них сховатися не склало труднощів, особливо працюючи в парі з магом.

Керуючись спогадами, що дісталися у спадок, я провела Діна до непримітного входу в замок, яким прислуга зазвичай користувалася, щоб не мозолити нікому очі. Навіть без моїх пояснень чоловік розумів, що його не лишають без охорони. Тому підготувався і спритно приспав вартових заклинаннями. А потім, почаклувавши над зачиненими дверима, спочатку зняв охоронне заклинання, а потім зламав замок.

Треба ж, а цей хлопець явно не другосортний чаклун, раз зумів впоратися з чарами, накладеними магами лорда Юджина! І якщо так… цікаво, хто ж та людина, на яку він працює? Однозначно, це має бути дуже велике цабе з купою грошей та впливу.

А поки я міркувала, Дін закінчив із вхідними дверима і подав мені сигнал, щоб я не зволікала.  Подумки зібравшись, я повела його вперед, маленькими, вузькими і пустельними коридорами. Як маг і обіцяв, він наклав на мене заклинання, завдяки якому моє обличчя б не впізнали, навіть зустрінься нам по дорозі хтось, хто знав цей писок особисто. На себе він, до речі, також наклав ілюзорну маску. І я навіть не ставила питання, для чого: і так зрозуміло, що на випадок, якщо нас помітять, але не зловлять, треба залишитися невпізнаними.

Незабаром коридори для прислуги закінчилися, тож нам слід бути подвійно обережними. До тієї самої лабораторії першого мага лорда Юджина залишався останній ривок, і ми мали подолати його, не наробивши шуму. Інакше будуть проблеми.

Помітивши нарешті заповітні двері, я подала чоловікові сигнал і він впорався із заклинаннями, що захищали лабораторію від стороннього вторгнення. Після чого подав мені сигнал заходити за ним.

— Значить так, люба, — посміхнувся Дін. — Зараз я шукатиму те, що потрібно мені. Ти ж тим часом знайди ту річ, в якій він замкнув твій голос. Як побачиш — сама не хапай, дай мені знати. І поспішай, часу обмаль.

Кивнувши у відповідь, я зосередилася і пригадала, як виглядала скринька, в яку маг сховав черепашку з моїм голосом. А ще — куди саме він поставив її. Якщо не помиляюся, то…

Так! Вона стояла на колишньому місці. І це точно була саме та скринька.

Не торкаючись до неї, я знайшла поглядом Діна, який ховав у кишеню якийсь предмет, знайдений у численних ящиках лабораторії, і жестом покликала його.

— Ти певна, що це вона? – перепитав він. І коли я кивнула — зробив кілька легких рухів пальцями, що іскрилися, після чого схопив скриньку і запхав її в невелику наплічну сумку. — Ну а тепер забираємось, крихітко!

Тримаючи в одній руці долоню чоловіка, а в другій самостріл, я різко попливла коридорами.

— Гей, ви хто? — раптом почулося за нашими спинами… а наступної миті залунало хропіння вартового, що заснув по єдиному клацанню пальців Діна!

— Всього лише твій розпусний сон, — хмикнув чоловік, ривком виводячи мене з секундного ступору.

Як не дивно, незабаром ми вибралися із замку і попливли до межі міста. Боючись, що нас все ж таки помітять і наздоженуть, я гребла хвостом щосили. До того моменту, як чоловік нарешті допоміг мені вибратися на берег, де той знову обернувся на ноги.

— Майже впоралися, — задоволено сказав чоловік, заклинаннями висушуючи свій одяг. — Тепер справа за малим: дістатися столиці і передати цю дрібничку моєму роботодавцю, — промовив він, розглядаючи дістану з кишені перлину, обрамлену коралами. — Думаю, його високість буде задоволена.