Акт 4. Русалонька та пройдисвіт - Розділ 1. Остерігайтесь довгого язика

Того ранку я почала здогадуватися, що щось не так, іще до того, як розплющила очі. І навіть не через дивне відчуття, ніби заснула у басейні! Головним, що здавалося мені підозрілим, було занадто жорстке ліжко. Бо ж засинала я на своєму дорогому і м'якому ортопедичному ліжечку у величезному будинку свого чоловіка-мільйонера... точніше як, поки що чоловіка. Бо наш щасливий фіктивний шлюб затріщав по швам! Мабуть вирішивши, що тридцять шість — забагато для його дружини, чоловік завів собі не просто чергову молоденьку коханку, а очевидно дівчину, якою збирався замінити мене у своєму житті. При цьому, почни він справді розлучення, за шлюбним контрактом грошей я б отримала півтори опійки в порівнянні з його статками. А діти (до яких мене по суті майже не підпускали, перекинувши турботу про них на няньок) залишилися б із ним.

Зрозумівши, куди вітер дме, я з горя напилася дорогого вина і заснула, бажаючи опинитися де завгодно, аби подалі звідси. І коли нарешті розплющила очі, то зрозуміла, що бажання начебто і справдилося… але краще б не справджувалося!

Кілька хвилин я просто в ступорі озиралася, розглядаючи то кімнату, що оточувала мене, суцільно наповнену солоною водою, то довге червоне волосся, яке розпливалося навколо мене, то свій риб'ячий хвіст із зеленою лускою замість ніг! І водночас усвідомлюючи, що окрім спогадів про власне життя, в моїй голові крутяться й інші — спогади, схожі на чергову кіноадаптацію диснеївського мультика, бо це було життя русалки!

— Гей, Аріано, чого стирчиш? — пролунав бісячий жіночий голос, який, як виявилося, належав дебелій русалці з блідо-червоним хвостом, що запливла в кімнату, і ледве побачила мене, вперла руки в боки. — Якщо прийшла до тями, то вали працювати!

— Працювати? — протягнула я, суплячи брови...

Так, здається, ту дівчину з моїх «дивнеївських» спогадів звали Аріною. Ось тільки вона була в цьому замку не принцесою, а служницею, до якої прекрасні принци не поспішали. Навіть більше, останнім її спогадом було зґвалтування синком місцевого лорда, під час якого хлопчина «трошки» перестарався і побив цю дівчину так, що вона ледь не померла. Чи померла? Хтозна, що сталося з її душею. Але тіло принаймні змогли врятувати, і ось тепер у ньому сиділа я.

Чи варто казати, що заява цієї бабці (Нінель, її, здається, звали Нінель, і спогади в голові підказували, що вона була в замку головною покоївкою) про те, щоб я йшла працювати, не на жарт розлютили?

— Так, вали працювати! — Тим часом огризнулася русалка, підпливши до мене, щоб смикнути за плече. — І без того більше тижня провалялася! Тому в мене будеш працювати, поки не відпрацюєш гроші, витрачені лордом на твоє лікування. Та будь вдячна, що він взагалі на таку як ти витратитись вирішив.

— Ти що, зовсім очманіла?! — Закричала я, з викликом подивившись на Нінель.

— Чого?! — Скипіла русалка.

— Ти взагалі в курсі, що зробив той виродок, який синок цього вашого лорда... Юджина? Він же Юджин? — З презирством уточнила я, риючись у пам'яті, що дісталася у спадок.

– І що? — хмикнула жінка, підводячись у воді, щоб бути трохи вище за мене.

— І що?

— Ти — власність лорда Юджина, — процідила вона. — Він володіє контрактом на твою опіку, який викупив із робочого дому після смерті твоїх батьків, щоб ти працювала служницею в його замку. Тож єдине, чого лорд і його син не мають права за законом з тобою зробити, це вбити. Лорд щедро заплатив лікареві, щоб ти не здохла, і до нього жодних претензій. Ні перед законом, ні тим більше від тебе. Чи зовсім голова розпухла? Годі базікати, вали працювати, а якщо тявкнеш ще хоч раз, я тебе відшмагаю, второпала?

— Я тобі зараз як відшмагаю! — Закричала я, насідаючи на Нінель. — Ти з ким розмовляєш, морська корово?

— З безрідною дрібною служницею, що зарвалася, — випалила русалка.

— Помиляєшся, бидлота! — фиркнула я у відповідь. — Не знаю, де там зараз та ваша Аріана, але я — не вона.

— Чого?!

— Я Аріна Скороходько, дружина магната Артема Скороходька. І не знаю, як тут опинилась, але таких потвор, як ти, я у своєму маєтку в Конча-Заспі навіть туалет б мити не найняла. Ані ти, ані твій лордик Юджин з його виродком-синочком мені не указ. Тому йди в сраку і відведи мене до того, хто витягне мене з цього оселедця і поверне додому, в моє нормальне тіло. Щоб я могла забути про цей неприємний момент та поїхати на шопінг. Второпала?

* * *

Скрегочучи зубами, я сиділа в темній і холодній тюремній камері, розташованій десь у підземеллях цього замку. Сиділа вже кілька днів, протягом яких до мене час від часу навідувалися різні русали, серед яких були і той самий лорд Юджин, і його маги, які обстежили мене якимись заклинаннями, і тюремник, який приносив їжу, від якої просто вивертало! Кілька перших днів я навіть не їла, але потім голод узяв своє.

Що найгірше, мої спроби поставити цих нахаб на місце не принесли нічого, крім стусанів і ляпасів, на які вони не скупилися.

Останні надії на те, що все це було просто дивним поганим сном, поступово танули. Надто вже довго я не прокидалася, лише більше копалася у спогадах русалочки, що залишила мені їх у спадок разом зі своєю головою. І те, що я усвідомлювала про цей світ, а особливо – про становище жінки в країні, куди мене занесло, мені зовсім не подобалося.