Інтерлюдія 3

— Знаєш, а мені все більше імпонує його високість, — протягнула Етель, потираючи плечі так, ніби їй стало дуже холодно. — Тобто, він не тільки, як я встигла дізнатись, має притомні політичні погляди, з якими протистоїть своєму скаженому братикові. А ще й справді… видається людяним, — задумливо прошепотіла вона, опустивши погляд. — Зокрема і тим, що після всього, що ти пережила, не чинить на тебе репродуктивного тиску, вимагаючи тут і зараз понароджувати йому нащадків.

— І саме тому він поки що у моєму ТОП-списку союзників, з якими можна було б мати справу, — кивнула Гертруда.

— Тобто, я не помилялась у своїх теоріях, коли припускала, що ти саме його плануєш посадити на трон? — уточнила Зельда.

— Він — найлогічніша кандидатура, чия легітимність при цьому не викликатиме сумнівів. Звісно, якщо погодиться грати на наших умовах, і після того, як ми вручимо йому корону — не забуде про список обов’язкових соціальних реформ. А найперше — тих, які стосуються прав і свобод клятої половини людства.

— Річард не забуде, будь певна.

— Повірю вам на слово, принцесо Зельдо, — гмикнула Гертруда. — Тим паче, що мої власні прогнози щодо нього обнадійливі.

— Одначе мені збіса цікаво, що ж це за артефакт, який забезпечив принцові перемогу в тій грі, — задумалася Беатриса, потираючи підборіддя. — Попри високу ціну за своє використання, він однаково видається занадто принадною дрібничкою в цьому королівстві.

— А ще мені тепер стало ясно, заради ЧОГО САМЕ зі мною уклали шлюб, — несподівано реготнула руденька мисливиця за головами, закинувши голову.

— Тобто? — розгубилась Зельда.

— Це я та потраплянка з іншого світу, про яку до тебе доходили тоді ті чутки.

— Чутки? Ти про?..

— Саме так, — гмикнула вона, спираючи лікті на стільницю, та заговорила: