Розділ 5. Фаворитка

Коли карета прибула до палацу, король накинув на мої плечі свій плащ і розпорядився, щоб мене, вузькими коридорами для прислуги, провели до покоїв, які він уже підготував для мене. Як я здогадалася, щоб не бентежити і не дискредитувати мене публічною проходкою в лахмітті розкішними центральними залами і кімнатами, де раз у раз вешталися придворні. А коли лакей, що довів мене до моїх нових апартаментів, пішов, мені дали трохи часу, щоб скоріше зняти сіру пошарпану сукню і завернутися в халат, перш ніж прийшли покоївки.

Після цього мене викупали, добре відпаривши і відчистивши, вимили волосся, зробили манікюр і процедури для рук, завдяки яким шкіра, що загрубіла, стала трохи м'якшою. Також змастили все тіло ароматними кремами та оліями, після яких шкіра, яка давно не знала догляду, нагадала мені легкий шовк.

Надягши на мене наостанок нічну сорочку, покоївки пішли, і лише тоді я подивилася на годинник — початок на четверту ранку. Проти волі я позіхнула. Але... чи можна мені вже лягати спати? Навряд чи його величність прийде до мене такої години. Зрештою, у короля повно справ, і він не може до передсвітанкової години чекати, поки привезена ним нова іграшка приведе себе до ладу. Тому можливо вже сам давно спить, отже, моя перша ніч виконання обов'язків фаворитки відкладається, як мінімум, до завтра.

Розсудивши так, я попрямувала до спальні і пірнула під ковдри розкішного м'якого ліжка. При цьому ледь не замуркотіла, відчувши під собою цей повітряний матрац! Навіть у минулому житті мені не доводилося спати на таких зручних і приємних на дотик ліжках. А тут і поготів — Валентин поклав Зельду на жорстку і неприємну подобу ліжка, від якого прокидаючись, я відчувала дискомфорт у спині.

Тому тепер я, вперше розтягнувшись у розкішному ліжку, не могла повірити, що просто лежати може бути настільки приємно. Загорнута цим відчуттям, я швидко заснула і проспала аж до обіду. Розкривши штори, побачила за вікном яскраве і м'яке сонце, що заливало чудовий придворний сад із фонтанами, фігурно вистриженими кущами, скульптурами та цілим морем квітів!

Запізно прийшло розуміння того, що я голодна як вовк. Але що ж робити? Де шукати одяг, у якому можна вийти з покоїв, та й взагалі, куди прямувати? Не блукати ж знатній дамі палацом у пошуках якогось бутерброду.

На щастя, рішення швидко знайшлося. Несміливо походжаючи розкішними кімнатами своїх апартаментів, я натрапила на велику мідну кнопку, поряд з якою лежала записка, в якій повідомлялося: «Виклик прислуги». Коли я натиснула на неї, жодного сигналу не почула. Але через кілька хвилин до кімнати зайшла молоденька покоївка — одна з тих, що обходжували мене вчора.

— Чого бажаєте, пані? — чемно запитала вона, граційно вклонившись.

— Я хотіла б переодягтися і поснідати.

— Так, звичайно.

Пурхаючи наче метелик, дівчина провела мене до гардеробної.

— Поки що тут зовсім мало нарядів, — щебетала вона, демонструючи акуратно розвішані сукні. — Його величність замовив для вас значно солідніший гардероб, але перш ніж його відшиють, мине деякий час. Поки що доведеться вибирати щось із цього.

Переконавши служницю, що все гаразд, я обрала розшиту перлами персикову сукню, в яку вона мені допомогла вдягнутися разом з усією можливою спідньою білизною. Потім пообіцяла негайно принести замовлений мною сніданок і пішла.

Несподівано разом із смачною їжею мені принесли й лист від короля, короткий і змістовний. У ньому повідомлялося, що:

По-перше, сьогодні я можу спокійно пересуватися своїми покоями та всім поверхом крила, де вони розташовувалися, а в разі потреби — просити покоївок мене проводити.

По-друге, цього вечора монарх обіцяв навідатися до мене особисто... що прямо означало: мені треба зібратися і бути гарною дівчинкою, щоб він раптом не передумав і не повернув мене до вітчима. Зрештою, мене цілий рік ґвалтували троє виродків, а цей чоловік не здається мені неприємним, навіть дуже привабливим. Ймовірно, вмілий коханець. Тому після всього, через що я пройшла, немає нічого страшного в тому, щоби переспати з ним. Та й погоджуючись на його пропозицію, я знала, на що йшла.

По-третє, як свою фаворитку, Едвард Блейд збирався представити мене завтрашнього вечора, на невеликій урочистій вечері на мою честь. Що було логічно — природно, спочатку зі мною пересплять, а вже потім представлятимуть як свою офіційну коханку.

По-четверте, після тієї вечері я зможу спокійно пересуватися палацом як його повноправна мешканка. Так само до мене буде приставлена особиста головна покоївка, яку я за бажання можу вибрати сама з тих дівчат, що зараз прислуговують мені, якщо якась із них мене влаштує.

Що ж, це трохи прояснило ситуацію. І закінчивши сніданок (чи вже правильніше буде сказати «обід»?), я вирішила справді трохи прогулятися. На щастя, топографічним кретинізмом ніколи особливо не страждала, та й після Києва королівський палац здавався чимось, де зовсім нескладно орієнтуватися. Тим більше, в межах одного поверху єдиного його крила. Тому я, розслабившись, лише уважно запам'ятовувала, куди повертаю, і поволі насолоджувалася прогулянкою.

Розкіш, що оточувала мене, справді вражала. Будинок, що колись належав сім'ї Шерден (а нині успішно захоплений чоловіками з дому Грейд) був, безумовно, шикарний і просторий. Але не йшов у жодне порівняння з тим, що я бачила тут! І ще побачу, коли зможу вільно пересуватися всім палацом.