Акт 2. Красуня та чудовисько з механічного замку - Розділ 1. Наречена Звіра

За кілька днів до того, як все почалося, я прийшла до тями в іншому світі та в чужому тілі. І одразу позаздрила попередній господині цього тіла через те, що її тут більше не було!

Хоча лише за день до того я, звичайно ж, щиро вважала, що моє життя котиться в прірву і чудово було б опинитися де завгодно, аби подалі звідси!

Будучи закоханою сліпою дурепою, я втратила квартиру у Львові, яку тільки-но придбала. Продавши двокімнатку, що дісталася у спадок від бабусі, і взявши на своє ім'я кредит, я збиралася почати сімейне життя у трикімнатній квартирі. Ось тільки повелася на класичне: «Ксеніє, хіба ти мене не кохаєш? Хіба ти мені не довіряєш? То може тоді нам взагалі немає сенсу одружуватися?». І як остання ідіотка, під час покупки житла записала свого нареченого, Дмитра, як співвласника квартири.

Що було далі — неважко здогадатися будь-кому, хто має хоч трохи мізків… яких у мене, на жаль, через рожеві окуляри бракувало. Як не дивно, не минуло й місяця після оформлення покупки, а приїжджий наречений вже наставив мені роги з дівкою зі свого рідного Козятина, через суд домігся продажу квартири та розділу, після якого купив собі та своїй курві однокімнатку, в якій і завів сімейне життя після веселого весілля.

Мені ж не залишалося більше нічого, крім як погасити кредит своєю часткою грошей і в тридцять п'ять років повернутися до батьківської хати на Підзамче із посипаною попелом головою. Де мене, природно, почали наполегливо пресувати за дурість, яка й без того вже повністю була усвідомлена і доводила до бажання провалитися крізь землю якнайшвидше. І на довершення мене звільнили з перспективної роботи, бо через емоційну кризу моя працездатність впала нижче нікуди.

Тим не менш, опинившись в іншому світі я зрозуміла, що як мінімум погарячкувала думаючи, ніби гірше бути вже не може. Тому що прокинулася з усвідомленням причини, через яку попередня господиня цього тіла спробувала отруїтися.

Беатріса Флер була дев'ятнадцятирічною дочкою купця, який жив у одному з великих міст королівства Арчесар. За мірками для жінок цього світу вона вважалася доволі освіченою юною персоною. Жила у добрій люблячій родині і була дуже вродлива. Так, що про її красу буквально ходили легенди містом, а може й усім королівством. Довге шовковисте волосся кольору шоколаду, оксамитова шкіра, струнке мініатюрне тіло, невеликі пружні груди, променисті карі очі, маленький носик і чуттєві рожеві губки бантиком. А якщо додати до цього непоганий посаг, від наречених не було відбою.

От тільки батько, звісно, не поспішав видавати дорогоцінну молодшу дочку за першого стрічного. Хоча Беатріса вже рік тому вважалася повнолітньою для шлюбу, татко мав намір відібрати для неї найкращу партію, яку тільки можна знайти для дівчини її соціального стану. Тому був вкрай прискіпливий до наречених, серед того вручив гарбуза і Грегорові — юнакові, у якого сама Беатріса була закохана. А щоб угамувати істерику дочки — заявив, що можливо передумає, якщо хлопець заробить стати, перш ніж він знайде того, кого вважатиме гідним чоловіком для обожнюваної дочки. Тож Грегор вирушив у подорож з метою знайти золоті гори, а Беатріса віддано чекала на нього, вірячи в щасливий кінець.

Ну а зараз купець Патрік Флер гриз нігті і заламував лікті від того, що не видав свою доньку заміж раніше. Тому що доля, яка чекала на неї тепер, була саме з тих, які не побажаєш навіть ворогові.

Повертаючись з чергової робочої подорожі, батько Беатріси забрів у гори. І потрапивши під снігопад, послухався поради одного зі своїх людей (який ймовірно підставив його), повернувши на дорогу, що вивела караван до великого замку. Він однозначно не виглядав покинутим: світло горіло, було тепло, скрізь панував порядок, а на столах знайшлося достатньо їжі, щоб мандрівники вгамували голод. От тільки до них не вийшов ні господар замку, ні слуга.

А потім Патрік залишив своїх супутників і разом з тим чоловіком, який порекомендував йому поїхати дорогою до замку, та вирушив на розвідку. І сам не помітив, як опинився в чудовому зимовому саду, де через того самого свого супутника налетів на трояндовий кущ і пом'яв його.

Далі все пішло шкереберть, бо з'явився господар замку. Тоді купець відразу зрозумів, куди йому не пощастило потрапити: у володіння заклятого лорда Адама Азорія. Колись знатного в столиці вельможі, що понад десять років тому став жертвою прокляття, яке в жодного мага так і не вийшло зняти. Прокляття, яке перетворило його на звіра: страшне, потворне чудовисько, вкрите шерстю, з потужними задніми лапами і вовчим черепом замість обличчя.

Розуміючи, що в такому вигляді більше не може залишатися в столиці, лорд Азорій переїхав у старий родинний замок далеко в горах, де вів самітницький спосіб життя, про який у королівстві Арчесар ходили невиразні чутки. І лише листи, які отримували в столиці король, а також управитель майна та юрист лорда, доводили, що той досі живий.

Адам Азорій заявив, що зіпсувавши троянди з його саду, Патрік завдав йому небаченої образи у відповідь на гостинність. І, використовуючи це як привід, змусив купця зіграти в карти. А ставкою став контракт на шлюб із його молодшою дочкою, Беатрисою Флер, чутки про красу якої дійшли навіть до нього.

Здається, старий справді вірив у те, що може виграти у господаря замку. Ось тільки реальність із цією вірою не співпала. Що було особливо плачевно з двох причин.

Перша — у королівстві Арчесар азартні ігри правили балом. Поставити в них можна було що завгодно, чим ти володів. І що для простолюдинів, що для вищої аристократії не було нічого священнішого за ігровий борг.