Розділ 12. Шостий камінь

Прокинувшись у своєму ліжку, посеред уже звичних покоїв, я все ще не до кінця прийшла до тями. І насправді більшість спогадів з минулого життя залишалися розмитими та нечіткими. Тим не менш, хоч щось я вже знала, і в чомусь була більш-менш упевнена. Тому не стала зайвий раз метушитися, просто викликала покоївку і попросила перекусити — не знаю, скільки я провела непритомною, але зараз мене мучив просто звірячий апетит.

Вгамувавши голод, я почала чекати. Спроби почитати якусь книгу чи газету закінчувалися досить швидко — просто не вдавалося зосередитись на написаному. Всі думки крутилися навколо Седрика та всього, що сталося.

Ближче до одинадцятої я вже почала клювати носом, коли темний маг нарешті з'явився на порозі моєї вітальні. І я, не думаючи, схопилася з крісла, щоб міцно обійняти його.

— Скажи, що все добре, — прошепотіла я, ховаючи обличчя у його чорній сорочці.

— Все добре, рідна, — усміхнувся чоловік, і я відчула його теплу руку на своєму вишневому волоссі. — Останні два дні мені довелося пострибати, але я все залагодив.

— Два дні? Довго ж я спала.

— Нічого, це нормально після того, як я зняв печатку з твоєї пам'яті, — заспокоїв чоловік, опускаючись у крісло і тягнучи мене за собою, до себе на коліна. — Спогади мають повністю відновитись протягом місяця. Принаймні основна їхня частина.

— Сподіваюся, мені не доведеться чекати цілий місяць, перш ніж отримати якісь пояснення? — підморгнула я, заправляючи за вушко пасмо його чорного волосся.

— Звичайно, не хвилюйся.

— То що це взагалі, чорт забирай, було?

— Почну, мабуть, із самого початку, — зітхнув чоловік. — Кілька років тому я виявив, що в матерії між нескінченними світами живе якась темна енергія, що має свідомість. І у цієї енергії спостерігалося досить погане нав'язливе бажання: руйнувати. Декілька світів їй уже вдалося зруйнувати мало не під корінь. Вибираючи собі мету, воно починало шукати собі у світі послідовників. Проникало до цього світу астрально і нашіптувало про таємні бажання деяким людям, які мають певне становище. Згодом ці люди їхали дахом, формували щось подібне до культу, присвяченого цій сутності, і отримуючи від неї накази через Верховного голову. Метою культу у всіх світах було одне: відкрити браму вимірів, щоб сутність могла проникнути у цей світ. Для самого світу все закінчувалося більш ніж погано. Він або руйнувався повністю, обертаючись на сіру пустелю, або поринав у хаос; ставав сущим пеклом, де царювали нескінченні розбій, війни, розруха та відчайдушні спроби остаточно збожеволілих людей вижити серед кровожерливих чудовиськ.

— І ти зрозумів, що наступною метою є світ, у якому я жила.

— Саме так, — кивнув Седрик. — Більше того, воно вже вело там активну діяльність та вторгнення було не за горами. Ще трохи, і твій світ ніщо б не врятувало. А головне, нову мету сутності вже було обрано — мій світ. Завдяки тому, що воно почало тут діяти, я вийшов на нього. І я мав лише один спосіб врятувати власний світ: вирушити в ту реальність, де сутність вже розгорнулася на повну, і розвідати все, що зможу. А заразом спробувати на «експериментальному» світі знайти спосіб протистояти ЦЬОМУ, перш ніж воно радикально візьметься за мій світ. Заради того, щоб потрапити в твій світ, я заклинаннями заморозив своє тіло, залишаючи в ньому як якір маленьку частинку своєї душі, і зважився на те, чого не робив ще жоден маг королівства Арчесар: здійснив стрибок, вселившись у тіло чоловіка, душа якого на момент переміщення вже покинула тіло. На щастя, разом зі мною перемістилися і мої магічні здібності, тож я міг діяти майже на повну силу. І під час цієї пригоди зустрів тебе. Разом нам вдалося зруйнувати змову урядової групи з твоєї країни, яка була кістяком культу, та зірвати ритуал відкриття воріт. А заразом вжити деяких заходів, завдяки яким сутність більше ніколи не змогла б пробитися у твій світ. Але це означало, що тепер основною метою стає моя рідна реальність. Тому я мав повертатися якнайшвидше… Але не міг попрощатися з тобою.

— І тоді запропонував мені самій зробити переміщення у твій світ?

— Так. І ти, як не дивно, погодилася, — зітхнув темний маг. — Тож тільки-но повернувся, і паралельно ведучи розвідку, я почав розробку ритуалу для перетягування твоєї душі. Коли все було готово, мені залишалося лише чекати слушного моменту.

— А в чому полягало те, що саме той момент був слушним? — поцікавилась я.

— Ритуал, який я розробив, був зав'язаний на тому, щоб кожен із богів цього світу одночасно закинув гачок-імпульс. З його допомогою один із богів міняв тілами дві душі за умови, що життя тієї дівчини, яка перебувала у цьому світі, було на межі. Ось тільки богів тут у нас шість, а потрібна мені душа лише одна. Тож треба було почекати моменту, коли одночасно з'явиться шість жіночих тіл, куди могла б вселитися перенесена душа. Індикаторами готовності були шість каменів, які я завжди носив із собою, — повідомив Седрик, відкочуючи рукав, щоб показати мені браслет з червоним, жовтим, коричневим, чорним, білим і блакитним камінням.

— Секундочку, я все правильно зрозуміла? — Затнулась я. — Шість каменів, шість богів, шість відповідних тіл... Тобто, боги притягли з мого світу, крім мене, ще п'ятьох дівчат?

— Не факт, — заперечив чорний маг. — Гачків, які закидали боги, насправді було шість, і один із них призначався тобі. Решта ж була лише умовністю ритуалу і не факт, що вони когось витягли. Звичайно, є ймовірність, що за них зачепилися душі ще п'ятьох жінок, які в момент ритуалу дуже сильно хотіли опинитися «де завгодно, тільки не тут», отже перейти в цей світ, вселившись в одне з імовірних тіл, тоді як господині цих тіл перенеслися до їхніх тіл, щоби замість смерті, дожити життя тих жінок. Але так само на гачки богів міг ніхто і не потрапити. Тому зовсім не обов'язково, що в Арчесарі зараз живе ще п'ятеро дівчат із твого світу.