Частина 4

Проспав я довго. Надворі вже був день. Чорт, схоже, встав давно, але мене не будив. Поважає.
- Збирайся, Ая викликає, - сказав нейтральним діловим тоном.
- Могла б і сама прийти, корона б не спала, - незадоволено буркнув я. - Що значить викликає? Я що - її підлеглий?
Поснідавши, я влігся на свій матрац. Рогатий здивовано глянув на мене. - Ая чекає.
Раніше я накрутив би йому хвоста за його тупість. Він що, не розуміє, що я не якийсь там невідомо хто, а представник свого світу і народу цього. Але зараз я не можу давати волю своїм почуттям, треба ж розуміти обмеженість народу і ставитись до цього поблажливо.
- В мене після сніданку сон, - пояснив я. - Не буду ж я через Аю міняти свої звички.
- А може  спочатку прогулянка? - невпевнено спитав він.
- Можна й прогулянку, виспався я добре, - продемонстрував я свободу волі, наявність якої піддавав сумніву хвостатий. - Ладно, провідаємо Аю.
- Елі сказати, щоб опитування організувала?
- Поки що не треба. Може все вирішиться чисто на дипломатичному рівні. Ну хіба що неофіційно, серед знайомих, - розпорядився я.

- Ну йдемо, дорогу знаєш? - я не став тягнути кота за хвоста, набиваючи собі ціну і змушуючи мене чекати. Треба і до Аї ставитись з повагою, адже точність - ввічливість королів. 
- Дай руку, - простягнув чорт  свою лапу.
Я торкнувся його лапи і ми опинились серед безкрайої пустелі. 
Ая була в своєму стандартному образі п'ятирічної дівчинки, і займалась своїм улюбленим ділом - сиділа, схиливши голову, і водила пальцем по пилюці. 

Через хвилину вона підняла голову, подивилась на нас і кивнула. Чорт зник.
Вона продовжувала мовчати. Думає, напевне, з чого почати. Не проста в неї ситуація: еліта бунтує і народ вимагає змін.
- Я все знаю, - допоміг я їй розпочати розмову.
- Так може тебе радником взяти? - усміхнулась вона. - А то й я багато чого не знаю.
Підкупити хоче, видно погані її справи. Але не на того попала. Не проміняю я відповідальну місію представника двох світів на якусь придворну посаду.
- І як вони, не каються? - я насмішкувато подивився на дівчинку.
- Хто? - вдала ніби не розуміє.
- Та еліта ваша. З Інферно.
- Ти і це знаєш? - глянула на мене. - Так, є в них така нав'язлива ідея - ощасливити вас.
- Так що будемо робити?
- Будемо? - вона уважніше подивилась на мене. - Переконую їх, що цього не слід робити.
- А щодо Аятола? - вирішив остаточно загнати її в куток.
- О, так ти і тут в курсі? Придумують собі ці нероби всякі казочки, тільки б не працювати.
- А якщо це не казочки? Яка тут моя місія і навіщо ти мене викликала?
- Місія? - вона встала і оглянула мене з голови до ніг. - Ти що, елю з чортами перепив?  Я домовилась в Інферно щодо твоєї душі. Казали - зроблять що можуть, але функціонування ніби нічого не сталось не гарантують. Сам розумієш, не все можна відновити.
- Так мені сходити в Інферно? - я був трохи спантеличений. Здавалось грунт, на якому я ніби твердо стояв, виповзав з-під моїх ніг.
- Тебе там просканують, відновлять, що можна відновити і допишуть до твоєї душі. Ось твої п’ять років - вона простягнула мені зав’язану білу торбину. - Тільки не відкривай сам, а то можеш все зіпсувати.
Я взяв торбину в руку і стояв в нерішучості. Щось мені все це не подобалось. Заманили в якусь пустелю і залишать тут. Ще й невідомо що там в торбі.
- А яка моя задача там? - видавив я з себе.
- Задача? - здивувалась Ая. - Одержиш свою оновлену душу, ми перевіримо, чи все нормально, і додому. Йди, там вже чекають тебе. - вона знов сіла і продовжила водити пальцем по пилюці.
-  Куди йти? - я оглянувся, кругом була пустеля.
- Туди, - показала рукою, не піднімаючи голови.
Місія моя настільки секретна, що навіть в пустелі, навіть мені не повідомляють в чому вона, - здогадався я. - Напевне треба буде самому на місці зорієнтуватись. 
Я ступив у вказаному напрямку кілька кроків і опинився в якійсь кімнаті з спокійним приглушеним світлом.
- А, Анатоль, нарешті, - сказала привітна молода жінка в білому одязі. - Мене звати Ера. Проходь.
Вона взяла в мене торбу з душею і кинула її  в якийсь пристрій, що  чимсь нагадував пральну машину. "Ніякої поваги до душі", - відмітив я собі, - "кидає, ніби брудну білизну".
- Лягай сюди, - показала на нешироке ліжко з товстим матрацом. - Процедура тривала.
Я ліг і м’який матрац ніби обхватив мене з усіх боків.
- Все, готово, - сказала жінка. Матрац раптом став пружний і виштовхнув мене. - Поздоровляю з душею, - усміхнулась вона.
- Це все? - я був трохи розчарований. - А Ви хто? Серафим? Херувим? - називати її на ти чомусь язик не повертався.
- Херувим.
- А серафими тут є?
- Є, але то науковий персонал. Технічний персонал складається з херувимів. А це - технічна процедура. Хоч і незвичайна. Навіщо тобі серафими?
- Просто хотів подивитись. Та й спитати чому ви проти  принципу невтручання.
- Що там дивитись? На вигляд звичайні люди. Чому проти невтручання? Хочемо допомогти вам. 
- Чим допомогти?
- Знаннями, технологіями.
- А ми хіба просили допомоги?
- Якби ви знали, що ми можемо вам дати, то попросили б. Прометей колись вогонь вам дав, так це хіба погано?
- Скільки життів і майна забрали пожежі, - я був налаштований опонувати, а не погоджуватись.
- Пожежі і до того були. Він навчив людей керувати вогнем, мати вогонь коли треба і де треба. Це дозволило заселяти нові території, відлякувати звірів, готувати їжу, стерилізувати їжу і предмети.
- І за це Ая покарала його?
- Це був лише привід. Справжня причина в іншому. Він любив гуляти в часі двох світів, подорожувати в минуле, майбутнє. І десь там побачив те, що Аї  не сподобалось.
- Що ж він побачив? - я був заінтригований.
- Він побачив прихід Аятола, який змінить Аїн світ. І розповів це всім. Але не сказав коли і як це буде. Ая, звичайно ж, хотіла вияснити ознаки і деталі  цього приходу, щоб запобігти йому. Але Прометей не захотів розповісти.
- А хіба їй важко було самій заглянути в майбутнє і подивитись?
- Не все так просто. Тут нема минулого і майбутнього в звичному для тебе сенсі. Тут час не є одномірним.
- Як це?
- Спрощено ситуація виглядає так: уяви дві перпендикулярні лінії на площині. Це будуть вектори часу віртуального світу. А хід подій - це якась траєкторія, крива на цій площині. Вона може йти дуже по різному. В майбутнє одного часу і минуле іншого, чи навпаки. Або в минуле чи майбутнє обох часів. Кількість таких траєкторій незліченна. Тож випадково попасти на якусь конкретну ймовірність нульова.
 Але й це ще не все. Аятол має прийти з іншого світу. Тож добавляється ще вектор часу того світу, перпендикулярний до цих двох.
- Так в Віртуалі можна переміщатись в минуле чи майбутнє Землі? - зацікавився я.
- Звичайно. При цьому можна, щоб обидва часи віртуального світу стояли, чи рухались в минуле чи майбутнє, чи один в минуле, інший в майбутнє. І це все ще спрощена схема того як є насправді.
- А скільки ж у вас просторових вимірів, якщо часових два?
- Просторових вимірів в Віртуалі нема.
- Як же нема? тут все виглядає майже як в нас, - не повірив я.
- То імітація простору. Ти ж, напевне, помітив, що простір тут не зовсім звичайний. Його можна розтягнути на скільки завгодно, чи скоротити до нуля. 
Можна цілу вічність пройти і нікуди не дійти, а можна моментально попасти куди треба.
- Так у вашого світу всього два виміри і ті часові? - моєму здивуванню не було меж.
- Чому два? Віртуал дев’ятивимірний. Крім двох часових є ще сім вимірів.
- Які ще сім?
- Якщо я й назву їх то для тебе це буде просто абракадабра, яка нічого не означає.
- Тоді поясни якось алегорично.
- Ваш матеріальний світ характеризується ж не лише вимірами простору-часу а й такими величинами як маса, заряд, спін... От і Віртуал має свої параметри, що характеризують його.
- Заплутано тут у вас все. А як же Ая покарала Прометея?
- Відправила його в заслання. В Рай. В якості простого обслуговуючого персоналу.
- Там і боги працюють в якості обслуговуючого персоналу, хіба ж це покарання? - заперечив я. - А що він мав там робити?
- Вчити людей вогонь добувати? - усміхнулась Ера.
- Як?
- Як і на землі вчив. Кам'яними кресалами, тертям дерев'яних паличок. 
- Розумію, - сказав я. - Для серафима це й справді важке покарання. Особливо якщо врахувати, що на наступний день вони вже нічого  не пам'ятали з того, чому він вчив.  Він і досі там?
- Ні, вже тут, в Інферно. Він не серафим, а херувим, - в її голосі прозвучала гордість, що і херувими є знамениті.
- Вона помилувала його?
- За кілька тисяч років такого заслання його воля зламалась і він видав їй все що знав про прихід Аятола.
- А можна з ним побачитись?
- Навряд чи. З тих пір він став самотнім, відлюдкуватим, уникає всяких контактів.
- З Прометеєм все ясно, а в чому бунт Люцифера, що він дав людям? Світло? Бунтарський дух, почуття гордості, гідності? - про Люцифера я майже нічого не знав.
- Це не головне. Він дав людству можливість швидкого розвитку. Значно швидшого за біологічну еволюцію, - з тихою гордістю відповіла Ера.
- Що ж це за секрет чи рецепт такий? - недовірливо запитав я.
- Можливість керуватись ідеологіями, - урочисто сказала Ера.
- Може все ж краще керуватись розумом? - я насмішкувато глянув на неї.
- Розумом керуватись неможливо, - пояснила вона. - Інтелект - це лише слуга, радник. А керують інстинкти. Через бажання, емоції. 
 Люцифер поставив ідеології на рівень природжених інстинктів. Тож люди одержали можливість керуватись не лише інстинктами, а й переконаннями, цінностями. 
Інстинкти  в цілому  егоїстичні, на них суспільства не побудуєш. І вони практично незмінні. Інша справа ідеології. Можуть бути дуже різними, і мінятись на протязі одного покоління.
- Те, що ідеології можуть бути дуже різними, люди на власних шкурах переконались, саркастично відмітив я. - Скільки через них було воєн і кровопролитних, руйнівних революцій.
- Такий шлях розвитку, такий метод творення чогось нового - через проби і помилки. В біологічної еволюції теж цей метод, але йде він незрівнянно повільніше, ніж  соціальний розвиток завдяки ідеологіям. За кілька тисяч років соціальної еволюції людство досягло значно більшого ніж за сотні тисяч років біологічної.
- Не подобається мені слово ідеології. Якось дискредитоване воно, - скривився я. - Але ладно, а як же Ая покарала Люцифера.
- Тут індивідуальною карою не обійшлось, ми всі були покарані, - сум забринів в голосі Ери.
- Яким чином?
- Вона створила Твердь Небесну навколо нашого світу, і ми втратили можливість проникати в матеріальний світ.
- Де ж та твердь? - засміявся я. - Ракети в космос літають, телескопи майже до краю Всесвіту можуть бачити. 
- Це неможливість збереження  квантових станів при переході до класичних. При такому переході руйнується, колапсує хвильова функція. Взагалі то є ще одна Твердь, що розділяє наші світи. Це звичайний енергетичний бар'єр. В нашому світі нема енергії і ентропії, а у вашому все життя існує за рахунок розсіювання енергії і збільшення ентропії.
- А де ж ті Тверді знаходяться?
- В кожній просторово-часовій точці вашого світу.
- Як це може бути, щоб границя проходила через кожну точку світу? - не зрозумів я. - Я так собі уявляю: є наш світ, є ваш, а між ними границя.
- Поверхня ж контактує з тілом в кожній своїй точці, - відповіла Ера.
- Але це ще не все, продовжила вона після деякої паузи. Ая замкнула наш віртуальний час. Чим обрізала нам можливість розвитку.
- Як це замкнула?
- Уяви, що площину з двома перпендикулярними векторами згорнули в циліндр. Це буде замикання одного часового виміру. Незамкнений час вашого світу йде вздовж циліндра,  а замкнений вимір нашого - поперек. Насправді обидва виміри нашого часу замкнені  і утворюють сферу. Але фігуру з добавкою вашого незамкнутого часу ти вже уявити не зможеш, вона чотирьохвимірна. Але можеш уявити трьохмірні перерізи її. 
Ваш час окремо з кожним виміром нашого часу утворює циліндр, а два наші виміри - сферу.
- Навіщо замкнула? - не зрозумів я.
- Щоб позбавити цей світ можливості розвитку. Точніше, щоб контролювати його розвиток.
- А навіщо обмежувати розвиток? - я був здивований і вражений.
- В Віртуалі є багато світів і безліч цивілізацій з необмеженим розвитком. Але Ая розглядає свій світ виключно як архів-музей матеріальних форм життя. І сутностей цього світу виключно як обслуговуючий персонал цього Раю-Музею.
- Ну, це зрозуміло, але навіщо ж обмежувати їхній розвиток?
- Вона обмежує і свій розвиток, - пояснила Ера. - Справа в тому, що  форми життя і розуму вашого світу можуть мати якийсь інтерес лише для цивілізацій схожого рівня розвитку. Для розвиненіших цивілізацій ви жодного інтересу не становите, вони навіть не помітять вас, як тигр не помічає якусь травинку чи тлю на ній. Тож Ая контролює розвиток свого світу, щоб він за рівнем був не набагато вищим ніж ваш.
- Ну і ну, - тільки й сказав я. - Добре, що вона хоч не обмежує розвиток нашого світу.
- Але й не дозволяє його прискорити, - з сумом відмітила Ера.
- А вам то яка зацікавленість в прискореному розвитку нашого світу? - я з викликом подивився на Еру.
- Це відкривало б і нам можливість  подальшого розвитку, адже ми повинні бути трохи попереду. Але навіть не це головне.
- А що?
- Знаєш як розумній істоті, що має свободу волі і творчості, важко змиритись з тим, що ти є чиїмсь рабом, лише інструментом для реалізації чиїхось замислів, планів. 
Але така наша  сумна доля, ми створені Аєю саме для цих цілей.
А от ви - ніким не створені. Ви - випадкова флуктуація матерії, що парадоксальним чином не зникає, а має тенденцію до збільшення. 
У вас нема творця, нема господаря, хазяїна. Ви вільні, самостійні, ніхто не ставить перед вами якихось задач, вимог.
 Ви те - чим би ми хотіли бути. У вашій свободі - наша. Тож ми хочемо допомогти вам швидше стати цивілізацією такого рівня, яка здатна позбутись матеріальних пут і перейти в Віртуал, де можливості розвитку дійсно необмежені.
- Невже й справді ваші цілі такі безкорисні? - не повірив я.
- Ну чому, є тут і наш інтерес. Я ж кажу, що у вашому розвитку - й наша свобода. При переході вашої цивілізації в віртуал потреба в Музеї відпаде. Тож, сподіваємось, Ая відпустить нас в вільне плавання.
- А чому вона так наполягає на невтручанні? - мені хотілось і аргументацію Аї дізнатись.
- Для чистоти експерименту. Вона ж хоче мати Музей розвитку саме матеріальних форм життя і розуму, а не просто музей розвитку якоїсь цивілізації.
- О, - раптом згадав я. - А що таке свобода волі? Бо чорт казав, що в херувимів вона є, а в людей і в нижчих ангелів нема.
- Якщо брати аспект часу, то для вас і для нижчих ангелів він одномірний. У вас просто один часовий вимір, а ангели можуть переміщуватись лише по бісектрисі двох наших вимірів. Тільки херувими й серафими здатні вільно переміщуватись у двох часових вимірах. Є й інші, крім часових аспекти свободи волі.
- А чорт казав, що і він може попасти і в минуле і в майбутнє нашого світу. Чи може він збрехав?
- Звичайно, в Віртуалі є інформація про будь-які події матеріального світу і з минулого і з майбутнього. Мова йшла про переміщення в двох вимірах нашого часу.
- А навіщо ж тоді Аїн Музей, якщо інформація про матеріальний світ і так є в Віртуалі? 
- В усьому Віртуалі є все, але зібрати, витягнути звідти щось конкретне з хорошою деталізацією складно.
- Ваш віртуал - діло темне, але чому ви вважаєте, що в нас нема свободи волі? Бо  не можемо за своїм бажанням стати мусульманами чи атеїстами, як казав чорт?
- Ну, це психологічна аргументація, а є й більш вагома - фізична. Фізичні закони вашого світу детерміністичні. Тобто і майбутнє і минуле строго визначені. 
- Чи так вже й строго? Є ж якісь випадковості, - не погодився я.
- Є квантові флуктуації, вони трохи розмивають абсолютну визначеність, але принципово не змінюють її.
- Є ж врешті-решт ефект метелика Бредбері, коли маленькі зміни в минулому можуть викликати значні і непередбачувані зміни майбутнього.
- Ми називаємо це ефектом лавинного підсилення. Але не треба думати, що всякі малі зміни в минулому спричинять такий ефект сильного впливу на майбутнє. Як правило такі зміни швидко затухають і ніякого впливу на майбутнє не мають.
- Але ж в принципі то це можливо.
- Можливо, якщо добре прорахувати, де, коли і які зміни зробити. Навіть за допомогою таких незначних впливів, як квантові флуктуації.
Знаєш чому Ая дозволяє нижчому персоналу ради розваг квазіреальні вилазки, а нам ні?  Бо вони не можуть прорахувати які треба здійснити впливи, щоб вони викликали ефект лавинного підсилення, тим більше для якихось  бажаних змін. Всі їх впливи розсіюються, релаксують і жодного значного ефекту не мають. Все в рамках звичайних флуктуацій. Принцип невтручання не порушується.
- Ваші розбіжності в цьому питанні з Аєю тривають? Є якісь зрушення?
- Намітився компроміс. Якщо коротко, то суть його в тому, що нам дозволять давати конкретним людям такі ідеї, до яких вони і самі можуть додуматись.
- А можуть і не додуматись.
- В цьому і проблема. Тому справа зараз на рівні експериментів, розробки критеріїв, методів контролю, - вона замовкла, про щось задумавшись.
 
- Ясно, - сказав я після деякого мовчання. - В Аї свої інтереси, у вас свої, а нашої думки ви питати не збираєтесь? Може ми і не хочемо ніякого розвитку, а хочемо їсти, пити і розважатись, як ваші нижчі ангели.
- В більш розвинених цивілізаціях більше і для цього можливостей, - парирувала вона мій випад.
- А може ми не хочемо, щоб нас хтось ощасливлював. Може ми горді, і хочемо самі всього досягти.
- Так ми і не збираємось давати вам щось явно. А, скажемо так, хочемо лише збільшити ймовірність того, що ваші люди самі до цього дійдуть, придумають це, відкриють.
- І ще питання в чиїх руках виявляться ці відкриття і для яких цілей будуть використані, - не здавався я.
- Ми ж їх збираємось давати в руки тих людей, які б і самі до цього додумалися. Крім того можемо серед них перевагу надавати тим, хто не використає  ці знання і технології на шкоду іншим.
- Все це звучить добре, але фактом є те, що ви все вирішуєте за нашими спинами, не питаючи нашої думки.
- А  як вас спитати? Референдум провести? Делегацію на переговори направити? Сам факт чогось такого  був би таким грубим втручанням в хід вашої історії, що і ми на таке не підемо, не те що Ая.
- Ну що ж, я вас почув, дещо навіть зрозумів, дякую за розмову. 
- Мені теж було приємно. Вихід в ці двері, - добавила вона.