Частина 3

Прозора стінка стала напівпрозорою густою сіткою.
- Проходь через сітку, щоб мухи не залетіли, - сказала вона. - Не люблю мух. 
На моє здивування я вільно пройшов через сітку. Та навіть не ворухнулась.
Коридорчик роздвоювався. Наліво вгору розширювався, там було світло. Направо вниз йшов круглий хід, напевне в  підвал. Там було темно, віяло холодом, сирістю і якоюсь цвіллю. 
Ми звернули наліво.
- А що там? - кивнув я направо.
- Моє помешкання.
- А сюди чиє? 
- Це для гостей, вітальня.
Коридорчик закінчився і переді мною відкрився фантастичний краєвид.
Між трьома горами лежало мальовниче озеро. Дві гори поросли чагарниками і деревами. Третя, та що справа від озера, була скеляста. З неї витікала річка і  падала в озеро, утворюючи водоспад. З іншого боку з озера витікала річка, яка петляла луками поміж пагорбами. Один її беріг був піщаний, інший скелястий.
Над озером височів величезний, незвичайної форми кришталевий палац. Двома лапами він спирався на дві гори, а його довгий хвіст по ліву сторону озера роздвоювався, опираючись на обидва береги річки. Чимсь він був схожий на дракона, що задер голову до неба. Дракон був зсередини пустим, лише його шкура утворювала численні кімнати,  коридори, зали, оранжереї, що йшли на багато поверхів вниз і вгору від того місця, де ми знаходились.
Від "шкури" дракона стирчали назовні і всередину вирости в вигляді гілок дерева з потовщеннями на кінцях, що являли собою тераси, балкони, оглядові площадки, зали, комплекси кімнат, галявини з травою і квітками, до яких вели коридори-гілки. 
Ми знаходились в великій прозорій залі, що нависала над озером на висоті біля ста метрів. Тут теж росли якісь екзотичні дерева, яскраві квіти, десь серед дерев щебетали птахи, літали різнобарвні метелики.
Я відчував якусь незвичну легкість в тілі і поділився своїми відчуттями з хазяйкою.
- Тут понижена гравітація, - пояснила та.
Ми підійшли до прозорого столика на краю зали і Еля повернулась до мене.
- Ось, тобі - я простягнув руку зі жмаканою в долоні незабудкою.
- Ой,  яка прелєсть, яке чудо! Дякую! - вона з захопленням дивилась на мене закоханим поглядом. - Не чекала я від тебе такого, Аятол. Ти перевершив  всі мої сподівання.
Її погляд, жести, інтонації говорили, що вона готова віддатись мені прямо тут і зараз.
- Та я сам би до такого не додумався, це чорт, - пролепетав я, червоніючи. 
В Елі в руках звідкись взялась малесенька кришталева вазочка. Вона поставила її з незабудкою на столик.
- Як він там? Лапа зажила? - спитала вона, не піднімаючи очей.
- Та ніби не жаліється.
- Купатись будеш? - подивилась на мене весело.
- Та я того, без купальника, - промимрив я. 
- Так я теж без купальника, - засміялась вона.
- Не люблю води, вона мокра, - я виглядав, напевне, ідіотом. - Та й високо, - поглянув з страхом вниз на озеро.
- А я люблю воду, і люблю купатись, - вона підійшла до самого краю зали.
- Обережно, впадеш! - ні стінки, ні огорожі чи поручнів на краю не було.
- А ти мене спіймаєш і врятуєш! - очі її сяяли і сміялись.
- А, ти ж фея, вмієш літати.
- Сьогодні я не фея, а просто закохана дівчинка, ти ж бачиш, що крилець в мене нема, - вона повернулась кругом на одній нозі, піднявши руки.
- Ти посидь, попробуй фруктів з моїх садів, а я трохи скупнусь, - додала вже серйознішим тоном. На столику з'явились різноманітні фрукти.
- Розумію, - сказав я, пригадавши, що хвилину тому звідси вилетів змій.
Вона провела руками вздовж тіла і її напівпрозорої сукні не стало. Відійшла на кілька кроків назад і з розбігу кинулась головою вниз.
Я завмер від страху, спостерігаючи, як швидко вона наближається до поверхні озера. Але на відстані кількох десятків метрів від води вона зупинилась, перевернулась і так же швидко полетіла вгору. Зависла на рівні нашого поверху і поманила рукою - Приєднуйся, політаємо!
Я стояв в ступорі. Слова кудись поділись і я не міг знайти жодного.
- Це ж не вода, повітря, воно не мокре! - засміялась, перевертаючись. - Не бійся, тут гравітації зовсім нема. Точніше ти сам можеш встановлювати для себе рівень гравітації чи антигравітації за бажанням. Стрибай! Крім того це швидкий перехід між поверхами.
- Можна іншим разом? Зараз я ще якось не налаштувався психологічно?
- Ну, налаштовуйся! - вона перевернулась  і стрілою полетіла вниз. Я трохи подивився як вона борсається в воді і сів за столик.
Щось в мене пересохло в горлі, і я дивився, який би фрукт з’їсти. Простягнув руку взяти щось схоже на виноград.
Раптом на столик сів великий сірий папуга. Він подивився мені в очі і покивав  головою з боку вбік.
- Пр-ривіт, вор-роно, поговор-римо? Кар-р! Кар-р!  - заговорив я до пернатого  голосом папуги.
- Дурень! - сказав той людським голосом, відвернувся і полетів.
Я провів нахабу поглядом і простягнув руку за фруктом. З руки випав шматочок шкаралупи. Я так  і забув його викинути.  
Оглянувшись навколо, викинув нарешті свідка мого кулінарного ляпу в квітки, що росли тут скрізь.
Еля все ще купалась. Тепер разом з нею плавали два дельфіна, які невідомо звідки там взялись. Подивившись, як вміло вона плаває верхи на дельфіні, схопивши двох дельфінів за плавники, чи стоячи на дельфінах, я почав оглядати палац.
Він буз незвичайний не лише розмірами, формою і облаштуванням. В ньому були одночасно різні пори доби.
З лівого боку був день, світило сонце, на голубому небі плавали білі хмаринки з сірими тінями, вище них в синьому небі хмаринки мали форму кольорових пір'їнок, ще вище миготіло щось типу полярного сяйва. Ніколи раніше не бачив такого багатоповерхового неба.
В нашому, центральному секторі був вечір,  м'яке світло червоних і золотистих кольорів вигравало в прозорому кришталі палацу.
Справа, куди дивилась задерта морда дракона була ніч. На чорному небі світили яскраві зірки, зрідка падали, прочерчуючи лінії чи розсипаючись іскрами.
Залетіла Еля, мокра, радісна і збуджена. 
- Повітряне джакузі, хочеш?
Я заперечливо похитав головою. Вона зайшла в велику прозору кабінку. Поплававши в потужних потоках теплого повітря  вийшла сухою, але такою ж радісною.
- Перекусимо?
- Та я вже мабуть піду, щось втомився, стільки вражень сьогодні...
- Можеш в мене переночувати, - кивнула на нічний бік палацу.
- Хвостатий буде непокоїтись.
- Ну, не буду тебе затримувати. В мене теж сьогодні ще ділова зустріч, думала відмінити... Передавай від мене привіт своєму хвостатому, - вона дала мені в руку вазочку з незабудкою.
Я хотів їй нагадати, що вазочка то її, але вона настільки мені сподобалась, що я зробив вигляд, ніби не помітив цього.
- А тебе я завжди рада бачити, Аятол, - вона стала навшпиньки і легенько чмокнула мене в щоку. - Заходь.
Я вийшов від Елі з двояким почуттям. З одного боку було полегшення, що нарешті я можу розслабитись, але ж завдання я провалив. Мух вона відсіяла, незабудку віддала.
Чорт вийшов з свого хліва радісний і з захопленням дивився на мене.
- Ну ти й голова, не чекав такого від тебе, - вигукнув він.
- Ось, передала тобі, - я дав йому в лапу вазочку з незабудкою.
Рогатий дунув на квітку і та зникла. Потім запустив вазочку подалі в траву. Там щось пискнуло і пострибало геть.
- Це ти здорово придумав, - продовжив він збуджено вже в конурі. - Я то, по-правді сказати, і не сподівався на мух і квітку, а от твоя шкаралупа спрацювала на всі сто. Є канал! - не бачив я ще хвостатого таким радісним. Схоже і в нього патріотизм пробудився і він готовий до активної боротьби.
Я скромно опустив очі і не став ділитись з хвостатим деталями геніальної операцію з шкаралупою.