13.1

     Історія Індії почалася з виникнення Харапської цивілізації, що розташувалася в долині річки Інд, найбільший розквіт якої припав на третє тисячоліття до нашої ери. За Індуською цивілізацією пішов ведійський період, що тривав аж до п'ятого століття нашої ери. Ведійська цивілізація послужила основою для індуїзму та інших культурних аспектів раннього індійського суспільства, а для нас вона послужила чудовим посадковим майданчиком. Приземлилися ми в маленькому селі. Бруд, старе житло, безліч корів, дорослих та дітей, замотаних у шматки тканини. Неквапом до нас наблизився сухенький дідок, поцокавши язиком дістав з кишені телефон, натиснув кілька кнопок і щось прошамкав незрозумілою мовою. Через деякий час, розганяючи рогату худобу та обливаючи брудом всіх людей, що трапляються на його шляху, до нас поспішав масивний джип. Різко зупинившись за кілька метрів від нас, з нього вистрибнув молодий чоловік із широкою усмішкою на обличчі. Неквапом підійшов і … зам'явся.

― Ем... єпсель, ― вирвалося в нього.

― Може не варто лаятися у присутності космічних послів? ― пожурила його.

― Ох, ну треба і язик вивчили, ― розгубився від мого зауваження останній.

― А чого його вчити якщо на ньому з народження у сім'ї всі розмовляють, ― знизала плечима «інопланетянка» в моєму обличчі.

― Ви що там, ― палець у небо, ― всі українською мовою говорите?

― Слухай, зустрічальник, а начальство з тебе ковбасок не наверте?

― За що це? ― здивувався хлопець.

― За балаканину твою. Ти завжди тут делегації зустрічаєш?

― Ні. Вперше.

― Тоді веди, ― реалії власного світу, чужої країни трохи зіпсували мені настрій, що при приземленні був у угорі.

     Всюди нас супроводжували російські військові, які до того ж налаштовані до нас були не дуже доброзичливо. Мій універсальний перекладач трохи пошипів перебудувався і став видавати те, про що тихо перемовлялися солдати. Весь шлях від нашої капсули й до під'їзду будинку моєї мами був кошмаром. Всі без винятку військовозобов'язані чомусь вважали абсолютно нормальним обговорювати й мене, і Міра. А ще у своїх фантазіях мати мене всім складом у немислимих позах. То щоб навчити дурну бабу, хто на світі всіх миліший та крутіший. Не марнуючи часу я, через силу їм посміхаючись і будуючи з себе дурну дурепу, включила портативну камеру, записуючи не тільки всі розмови без винятку, а й людей, які говорили. Думаю, вищому керівництву буде що подивитися на дозвіллі, тому що повертатися з цим же складом, особисто у мене, немає жодного бажання.

     Не запитавши хто там прийшов у таку рань, відчинилися вхідні двері на порозі яких стоїть моя схудла мама. Придивившись і очевидно зрозумівши, хто стоїть перед нею, ріднуля, закотивши очі, вирішила зомліти. Зіткнення з підлогою вдалося уникнути завдяки чудовій реакції Міра, який підхопив мою ма на руки. Маман була покладена на диван, а від батька я заробила образливий потиличник і міцні обійми. Виявляється, ніхто їм не повідомив про те, що я жива-здорова і скоро їх навідаю. Уряд довго тягнув із нашим прильотом на Землю, ведучи дискусії на тему: а що нам за це буде? Але навіть не спромоглися повідомити рідних про моє повернення. Навіть припустити складно, як вони збираються співпрацювати та обмінюватися інформаційними технологіями, якщо найпростіше завдання, поставлене перед ними в перший день, так і не змогли виконати. Якщо точніше, мій чоловік просив передати моїм, що я жива і здорова, з того боку екрана нам покивали й натягнуто посміхнувшись пообіцяли виконати все в кращому вигляді. Хм, якщо це найкращий із видів, то як виглядає найгірший навіть страшно припустити. Знаєте, що найцікавіше? Я сиділа поза видимістю і слухала не те, про що домовлялися, а то про що шепотілися, так би мовити, за кадром. Вони там нафантазували собі життя на іншій планеті з повним пансіоном. Ще нічого не зробили, ні з ким не зустрілися, не з'ясували політичну, демографічну, економічну ситуацію, а вже вважають себе вінцем творіння людства. Не знають вони, навіть не уявляють собі, наскільки хитрі та спритні інопланетні побратими за розумом. Нічого, падіння з небес на землю буде стрімким та болючим, зате не смертельним.

     Перше, що зробила вдома, це надіслала відео з прикладеною копією поведінки наших провожатих тим людям, які відповідають безпосередньо за наше безпечне перебування на Землі. Нехай з боку оцінять і гостинність, і дурість, а заразом і старанність. Нас вели різні групи військових із різних країн, а поведінка була, практично, у всіх ідентична. Нахабніше за все були білоруси, а спокійніші та професійніші поляки та англійці. Відразу видно, які групи відпрацьовували навчання разом, а які окремо.

     Мама з того моменту, як прийшла в себе, не відпускає мою праву руку, а якщо врахувати, що за ліву міцно тримає Мір, то відчуваю я себе не найвільнішою людиною. На столі млинці та пиріжки, а спробувати всю цю смакоту немає можливості.

― Дорогенька, відпусти Дінину руку, інакше вона слиною захлинеться, ― заступився за мене батько, але перший відреагував чоловік. Мір звільнивши кінцівку, став у мою тарілку накладати все, що було виставлено на столі. А ось коли чоловік став обмазувати пиріжки з картоплею полуничним джемом, Толік не витримав:

― Що ти робиш? Так не смачно. Мазь його згущенкою, ― порадив братик.

― Доню, скажи, а твій хлопець взагалі як нормальний? — кивок на Міра, — Чи це він таке зі страху творить?

― Батьку, до хлопця йому ого-го... ― хотіла продовжити, але мене перебили.