12.2

     Так, Мір попереджував про нелегкий день. І ось або накликав, або точно знав. Передягнувшись в комбези та зібравши валізку з необхідних речей ми вирушили на супутник, де повинні зустрітися з мером п'ятого квадрата. Попередньо Серж домовлявся що потрібні документи, коди та інструкції ми отримаємо безпосередньо в кабінеті. Але сам Арангус надіслав повідомлення та переніс зустріч на супутник, де немає жилих кварталів, а лише технічні приміщення. Щось чим далі в хащі, тим страшніші хижаки. Коли ми прибули супутник був порожній й вже команда щось запідозрила та лишила не відлітати, а почекати нас.

     Коридор мав тьмяне світло що іноді блимало та заважало зосередитися на дорозі. Все навкруги видавалося ворожим, а інтуїція метушилась та попереджувала про небезпеку. Мозок, ігноруючи суто жіночі страхи, складав отриману інформацію та не бачив перепон, щоб продовжити шлях. Мер вже сидів за столом, коли ми увійшли. Без привітань він виклав своє бачення операції й воно відрізнялось від того що обговорювалось вчора. Тому моє обурення не зачекало на себе:

― Арангус Тріда Оуш, мені здавалося, ми про все домовилися чи ні? ― злість і страх плескалися в мені, змішуючись та утворюючи вибуховий коктейль. Минулої ночі Арангус змінив завдання не порадившись ні з Сержем, ні з нами. Тепер все було не так добре продумано, це бачу навіть я, повний дилетант у таких справах. Новий план наражав наші життя на серйозну небезпеку. Перша вимога, яка налякала мене, було залишити Міра на станції як гостя та гаранта того, що завдання виконуватиметься, а не ігноруватиметься. Ось уже правду говорять про інтуїцію людей, які вчиняють злочини. Чи це банальний витік інформації? Потрібно щось робити, а ось що саме на думку доки не спадає. Бачу, як все тіло Міра напружилося, ніби він готується до сутички й точно знає, куди мітить супротивник свій удар. Трохи повернувши голову, зовсім трохи лівіше, помічаю двох охоронців, які стоять з широко розставленими ногами, що свідчить про те, що вони готові до прицільних пострілів. Таке я вже бачила, тоді лише диво й корабель, що здригнувся від удару, врятували мені життя. Повертаючи голову у вихідне положення, помітила, як Арангус, вийнявши з кишені свого камзола невеликий лазерний пістолет, спрямував зброю моєму капітану в груди. Час ніби сповільнився, став в'язким, тягучим. Ось Мірленіон робить невеликий крок убік, йдучи з траєкторії пострілу, а ось до моєї голови приставляється холодне тонке дуло. Все? На цьому моє життя й закінчиться, у космосі, поруч з коханим чоловіком та зовсім чужими інопланетними особистостями? Якось дивно пройти такий шлях, вибратися з рук піратів, завести дружбу, стати названою донькою, вийти заміж і … і обірвати своє життя не побачивши маму? Смикнула головою, відчувши, як гарячий струмінь проноситься за кілька сантиметрів від голови. У повітрі неприємно запахло паленим волоссям, новий постріл моєму вбивці не дозволили зробити, обрушивши останнього на підлогу градом ударів.

― Зіна? ― вразилася змінами, що відбулися з нею. Неймовірна істота з планети Грейзен, збільшивши шипи на задніх кінцівках, барабанила ворога щосили. Непевна, але пам'ятаю, як залишала її на кораблі з Сивольжаном. Не встигла згадати про названого батька, як у відчинені від невеликого вибуху двері увірвався той про кого щойно подумала:

― Дочко! Жива? ― запитав він, швидко перетинаючи простір кімнати.

― Здається, доки що жива, ― приголомшено відповіла йому.

― Я дам тобі, доки, ― сказавши це, він міцно стиснув мене у своїх обіймах. ― Думав, не встигну.

― Встиг. Дякую.

― З глузду з'їхала? За таке не дякують, — усунув від себе і зазирнув у вічі.

― Як дізнався? Що з моїм капітаном і чому тут вагітна Зіна? ― трохи заспокоївшись, спитала в нього.

― Дівчинко моя, надто багато запитань.

― Ри-ррр-р, - гиркнула я.

― Не гнівайся. Відповідаю. З хором Шао все буде нормально. Та що з ним станеться, у нього за плечима п'ятнадцять років бойових виходів. Як дізнався? Мама моя вміє читати нитки всесвіту. Сьогодні зателефонувала, коли ви вже рушили на станцію та попередила про небезпеку.

― А Зіна? ― нервовий кивок у бік живота. Бо там без руху, впершись в мій живіт стояла саме Зіна.

― А Зіна, як тільки ви перетнули вхідну арку станції, почала метатися кораблем. Вона так ніколи не робила, ну, окрім випадку твого викрадення.  А ще вкусила старшого механіка, ― поскаржився він, ― Так ось, утримати її не було жодної можливості, вона гарчала і клацала зубами. Довелося брати із собою.

― Маленька моя, ― простягла до неї руки, а вона довірливо, знову, тицьнулася мені чолом у живіт, забурчавши. На хвилину здалося, що все закінчилося, пройшло як страшний сон, мить, кадр з фільму. Обернулася в пошуку свого чоловіка і завмерла в жаху, спостерігаючи як тонкий промінь лазера, розрізаючи собою повітря, встромляється в праве плече капітана. Мій крик потонув у численних голосах, між войовитими  гуманоїдами. Пригнув свою голову, й голову Зіни нижче до підлоги, поповзла до пораненого чоловіка, на ходу враховуючи ситуацію. А вона не тішила, бо той, хто менш як хвилину тому промазав, зараз збирається виправити свою помилку. Схопила першу річ, що попалася на моєму шляху та шпурнула її в бік убивці. Не попала. Влучність ніколи не була моєю сильною стороною. Ідемо ва-банк. Підіймаюся на ноги та з бойовим кличем кочуючих племен індіанців, біжу на руйнівника мого сімейного щастя шляхом усунення законного чоловіка. Судячи з переляканого погляду кілера, такого він не чекав і, відступивши на крок назад, випустив пістолет. Зіна, розумниця моя, мордою відкинула інопланетну зброю трохи далі та зайшла за спину ворога. За кілька кроків подолала простір, що нас розділяє, і нагородила його єдиним ударом яким я володію досконало. Інопланетний самець, звівши очі до перенісся і схопившись за орган, дивно замикав. Знайшла очима зовсім нерухомого капітана і повільно пішла в його бік, дуже боялася, що він виявиться мертвим. Опускаючись на коліна перед коханим чоловіком, помітила, як у кімнату вбігають дивні залізні створіння, що пересуваються на чотирьох кінцівках. Не встигла нічого зробити, як одне з них зімкнуло залізну щелепу на шиї мого пораненого чоловіка.