11.1

     У чорному мареві космосу наша шлюпка, сяючи гладкими боками, ковзнула всередину великого корабля. З шерехом зайняла місце, спеціально відведене в ангарі для суденця типу легковий борт. Обличчя Міру перетворилося на маску, на якій прочитати щось стало неможливо. Чоловік, відстебнувши ремені безпеки собі та мені, жестами вказав слідувати за ним. Якоюсь мірою вся ситуація в цілому мене швидше забавляла, ніж лякала і я, прийнявши правила гри, слідувала їм неухильно. У технічному приміщенні нікого не було і ми неквапливо попрямували у бік кают-компанії. Вузьким коридором спокійно пересувалися члени нашої команди, виконуючи кожен свою частину роботи. Кивали нам, питаючи, як пройшла зустріч і йшли далі у своїх справах. На напад невідомих злих сил було несхоже.

     Увійшовши до невеликого затишного приміщення кают-компанії, очам постала дуже цікава картина. Біля величезного ілюмінатора сиділа дівчина, в руках вона крутила прозору посудину з фіолетовою рідиною. Сік абікури, рідкісний фрукт з неприємним ароматом і таким самим смаком. Інопланетні чоловіки часто люблять посидіти ввечері з таким, ділячись новинами минулого дня. У фрукта є виняткова властивість. Якщо його відкушувати та розжовувати як яблуко, то ніякого п'янкого ефекту не буде. Та й смак у нього тоді нейтральний. А от якщо вичавити сік, дозволивши зіткнутися рідини з киснем, тоді понад два бокали краще не вживати. Інакше накриє тебе більше ніж восьми порціями коктейлю, таким як мартіні зі шампанським. Дівчина сиділа в півоберту, але й цього було цілком достатньо для того, щоб оцінити її зовнішні дані. Висока, з темною шкірою як у мулатки, довгим закрученим у пружинки волоссям і невеликими ріжками.

― Гарна, ― тихо вимовила і зрозуміла, що нас помітили.

― Дякую, ― пролунав дзвінкий голос незнайомки. — Ви Діана Едуардівна та хорн Шао Мірленіон? ― встала, злегка нахиливши голову у привітанні.

― Так, ― відповіла я і перевела погляд на Кіра, який без жодної сором'язливості не зводив очей з незнайомки.

― У мене до вас серйозна розмова, ― невелика пауза. Ми пройшли всередину і сіли на диван, ― Після, ви звичайно, якщо захочете, посвятите членів своєї команди в деталі. Тільки зараз залишімся на одинці, ― і скосила очі у бік невгамовного Кіра, який продовжує пестити поглядом незнайомку.

― Кірленіон хорн Шао, покиньте приміщення, ― сказано було таким тоном, що навіть ми з інопланетною красунею смикнулися у бік виходу. Кір, ображено глянувши у бік дівчини, вийшов, а капітан активував якийсь код біля арки входу. Кілька клацань, знайоме шипіння, а на місті арки з'явилися двері, що щільно зачинили вхід.

― Вищий рівень звукоізоляції, ― пояснив капітан, дивлячись у мої приголомшені очі.

― Дякую. Моє ім'я Міленаріонія Тріда Оуш.

― Ви донька Арангуса? ― вирвалося в мене.

― Так, ― кивок та посмішка.

― А як же гарем? ― це вже здивувався Мір.

― Прикриття, ― відповіла та, яку всі вважають жертвою.

― Для чого? Чи кого? ― поправила саму себе.

― А це і є предмет нашої з вами розмови, ― розвернувшись, дівчина вирушила до крісла. Присіла і стала крутити келих не поспішаючи розпочинати розмову. Швидше за все, підбирала слова чи просто їй було важко говорити.

― Мій батько вбив того, з ким я збиралася поєднати тіло, розум і життя.

― Міленаріоніє, наскільки ви у цьому впевнені? Звинувачення серйозне, ― Мір не з тих, хто вірить на слово.

― Ось, ― дівчина продемонструвала дивний предмет, що нагадує брошку, ― Цю прикрасу наші жінки з покоління в покоління передають обраному, тому з ким хочуть продовжити рід і зустріти захід життя. Саме цю брошь я передала Нульєру на знак згоди на його пропозицію. Через два дні його тіло виявили в каменоломнях, а брошку я випадково побачила, коли її передавав батькові особистий виконавець.

― Виконавець? — мені здається, перекладач не схопив суті або знову переклав своє значення.

― Кожен помічник керівника має виконавця. Це той, хто не обговорює жодних рішень і ніколи не сперечається. Просто робить. Виконує та тримає рот закритим. Такі помічники – виконавці, рідкість в наш час, ― тяжке зітхання.

― Навіть якщо це не зовсім законно? ― має бути ж межа свавіллю.

― Тим більше якщо це незаконно.

― Жах який, співчуваю, ― це я дівчині, ― Прям, як і не відлітала нікуди, ― від хвилювання не можу навіть рушити з місця.

― У вас теж так? А звідки ви? ― дівчина від цікавості навіть подалася вперед.

― З Землі. І так, у нас так теж буває, ― закусила нижню губу, ― І про принципи ніхто не згадує якщо йому добре заплатять.

― З Землі? Звідти не можна нікого вивозити! Як ви тут опинились? ― нахмурила темні брови.

― Пірати якось не питали, що можна, а що ні, ― знизала плечима, ― Бах головою об підлогу й ось я тут.

― Як об підлогу? — дівчина розплющила очі, додавши своєму образу незахищеності. Хана Кіру. У таку легко закохатися і зовсім неможливо її домогтися.

― А можна я ваше ім'я…

― Скоротите? А як? ― і стільки інтересу в очах. Її це, на відміну від її батька, не злить, а розважає.