Розділ 11

     Планета залізяка не інакше. Матеріал, яким буквально обліплений супутник схожий на залізо. Великі іржаві шматки щільно лежать пластами. А щоб пласти не розідралися їх збили між собою заклепками. Також виглядають невисокі будинки які видно на поверхні супутника. Під ногами скрипить дрібна кам'яна крихта, а над головою гірчить силовий купол, що захищає станцію від космічного сміття та природного клімату холодної темряви. Наш корабель парить недалеко від поверхні супутника, під захистом величезного флагманського військового корабля, що гарантує безпеку нас і команди. Ми залишили свій корабель та вилетіли на невеликому кораблі-розвіднику. Після дозволу від оператора та сканування променями ми влетіли в зів мині порту та приземлилися на закритій стоянці. Я знову у костюмі капітана, але цього разу мені надали на вибір кілька симпатичних відрізів неймовірної фактури. Вибрала той, що на мою думку підходив ліпше до комбезу. Намотала його як сарі, тільки шарів зробила набагато менше. Такий варіант сподобався всім із нашої нечисленної, згуртованої команди. Дізнавшись причину приземлення, всі хлопці виступили за те, щоб не залишати нас одних і в будь-якому випадку допомогти, підтримати або витягти, якщо буде потрібно.

     Цокаючи набійками чобіт, ми йшли тісним коридором з тьмяним миготливим світлом, поки не досягли круглого люка. Пам'ятайте мультик про Скруджа? Вхід у його сховище з грошима був величезний та круглий, з такою ручкою схожою на штурвал. Ось і тут те саме. І доки двоє щупленьких солдатів зі старанністю крутять ту ручку як барабан, я все намагаюся не засміятися в голос. Склалося враження, що все це банальне показушництво, спектакль. Лише актори підкачали або були невдало обрані на свою роль. Мір тримав обличчя строгим, ось тільки зрідка смикаючи куточки губ, видавали його стан.

— Це для нас? — тихо поцікавилася в нього, показуючи очима на хлопців.

― Мабуть, більше для тебе. Вистава не вдалася? — спитав він, усміхнувшись вже відверто.

— Ні, — похитала головою, — Не вдалася.

— Батьку! Не минулося. Відкривай, — після його слів усі завмерли ненадовго, а потім подивились на мене вдячним поглядом й відчинили невеликі дверцята, що замасковані під стіну збоку від круглого громіздкого люка. Увійшли ми до зовсім іншого приміщення. Величезне, світле, заповнене численним невідомим обладнанням та різноманітними інопланетними створіннями.

― Ось воно життя у всьому його розмаїтості, ― промовила я, розглядаючи всіх, хто траплявся на моєму шляху.

― Дивно інше, ― припинив мою цікавість чужий тато, ― Самка повинна…

― Повзати? — некрасиво перебила його. — Так завжди, будь ласка, самка нехай і виповнює ваші забаганки. А справжня жінка поводиться інакше, — промовила спокійно. Я дуже спокійна та врівноважена особа. Мій настрій не можна зіпсувати кислою міною. Ми не ведемося на змружені очі, на показові стискання рук у кулаки. Ми спокійна, розважлива людина з голубої планети. Ех, гарна річ самонавіювання.

― Жінка? — чоловік насупився й завмер ніби щось мандруючи у голові.

― Дивлюся, ви з таким поняттям не знайомі? Втім, чому я дивуюся, ви й зі звичайними нормами вихованого гуманоїда незнайомі. Завжди думала, що військові навчанні культурі, освічені та вміють тримати лице.

— Ясно, — крякнув чоловік. — Що на тобі намотано? ― вирішив не загострювати уваги на моє зауваження? Гаразд, проковтнули.

— Сарі, — пригладила одяг.

— Навіщо воно? - невелика складка пролягла між очима. 

― Костюм надто відвертий, а на кораблі одні чоловіки, ― пояснила, скосивши очі на Міра.

― Чоловіки? ― здивувався і подивився на сина.

— Самці, батьку. Перейдім одразу до справи. Що ти хотів? ― роздратовано.

― Сину…

— Без передмов, — виставив уперед руку Мір.

— Ні, нам давно треба було поговорити. Пройдемо до кабінету, ― кивок голови у бік арки. Блакитне світло виділяло розгалужений коридор з кількома дверима.

Мовчки пройшла за чоловіками й зупинилася на порозі, ставши з цікавістю розглядати численні картини. Пейзажі, на кожній картині була зображена незвичайна природа: дика, нежива, байдужа, незаймана, споконвічна… Картини відрізнялися одна від одної, тиснули на жалість, вражали масивами, вимагали захоплення та утихомирювали. Приголомшлива колекція!

— Гарно, — завмерла біля однієї з картин.

— Дякую. Подобається? — у голосі чоловіка прозирала зневіра.

— Подобається. Це де?

— На нашій планеті. Це місце вважається священним. Знаєш, — схилив голову до плеча. Так іноді робить і Мир, і Кір. Гени не проп'єш, — Ти маєш рацію, мені варто було б для початку представитися. Виправимо це непорозуміння? — я кивнула. — Моє ім'я Сержиленіон. Коди твого сертифіката бачив, — скороминуща посмішка, — І готовий прийняти будь-яке скорочення, — замовк, уважно мене розглядаючи. — Що це у тебе на обличчі? ― здивуванню його не було межі. А я раптом злякалася і кинулася шукати дзеркало або будь-яку поверхню, що відбиває.

— Брови! Мір, у мене знову є брови! — кинулася чоловікові на шию задоволена цією подією. Я вже було змірялася з тим, що волоски можуть так й не вирости, тому що за весь час ніде так і не з'явилися. Раділа як дитина поки не почула за своєю спиною слова, вимовлені скиглявим голосом.