Розділ 9

     Прокинулася я з дивним відчуттям: мені було соромно. Знову соромно. Накривши лице долонями стала міркувати, що такого могло статися учора, що мені ніякого? Не пам'ятаю, точніше, пам'ятаю, але не все і те як в тумані.

Наступне відчуття, легке погладжування моєї правої ноги та невагомі торкання під коліном. Приємно. Посміхнулася в долоні.

― Прокинулася? ― капітан.

― Угу, ― буркнула у долоні. 

― Без настрою?

― Трохи не пам'ятаю, що учора сталося, а ... ти мені не підкажеш? ― розвинула пальці та дивлюсь крізь них на підведену брову чоловіка.

Його тихий та приємний сміх і неголосна мова:

― Рідко хто признається в тому, що чогось там не пам'ятає. Дінка, ― притиснув мене до себе чоловік. Провів по волоссю рукою, трохи масажуючи шию, спустився нижче, ведучи далі по хребцях й викликаючи в тілі теплу хвилю задоволення. Підняла до нього лице, збираючись запитати про глядачів, але не встигла, була взята в полон його губами. Неквапливі рухи чоловічих рук, м'які торкання губ й власне бажання накрило мене з головою. Не думаючи про пристойність, інших істотах поруч повністю потонула в  пристрасті, насолоджуючись незабутнім відчуттям близькості і єднання з жаданим чоловіком. Уперше в моєму житті при близькості виникло почуття нереальності того, що відбувається. Увага Міра спрямоване на мене, торкання приносять задоволення, підвищують чуттєвість та чіпляють душу. Він не відпускав, не зупинявся до тих пір, доки тіло моє не пронизала хвиля задоволення.

     Звичайно, що в цій конурі ніякого душу не має. Тому Мір обтер мене шматком вологої тканини та подав одяг. Одягнувшись сам, вийшов буквально на декілька хвилин, а повернувся з повним кошиком різної смакоти.

― М'яса, на жаль, немає, ― ласкаво посміхнувся він.

― Шкода, ― опустила очі долу, ― Так ти нагадаєш мені, що було учора?

― Учора ти була неповторна, ― загадкова посмішка, ― Але пообіцяй, що більше не їстимеш і не питимеш в мою відсутність. Учора Миликнель почастував тебе в'яленим м'ясом тварини, що живе виключно на планеті Гренигара. Маленька зелена планета з численними мілководними озерами. Чоловіки в обов'язковому порядку споживають м'ясо тварин, що мешкають на поверхні. Їм це допомагає залишатися в силі, що це означає зрозуміти важко. Жінки м'ясо їдять за своє життя всього кілька разів, а живляться в основному рослинною їжею і рибою з водойм.

― А кілька разів це?..

― Це коли приходить час для спаровування.

― Їдять, навіщо? ― прокашлялася.

― Чоловіки в цей період дуже агресивні.

― Ага! ― переможно вигукнула я, ― Вони жінок годують, щоб ті менше пам'ятали!

― Можливо, ― навіть не сперечається, ― Аншары зазвичай не зближуються для задоволення, живуть невеликими громадами. Деякі покидають планету для заробітку, але з ними завжди є частина їх культури - в'ялене м'ясо крокотона. М'ясо саме цієї тварини після обробки зберігає усі властивості. Мене трохи дивує, що Миликнель поділився ним з тобою.

― Наскільки він молодий? – запустила руку до кошика.

― Для їх раси, чоловік що не визрів.

― Підліток. Почастував заради цікавості. Юності таке властиве, ― посміхнулася. Підлітки вони й в космосі підлітки, ― А як вам вдалося потрапити на цю планету непоміченими? ― повертіла пальцями в повітрі, означаючи місце розташування.

― Навколо планети проходить інформаційне поле, перетинаючи яке ти даєш знать про свій намір приземлитися. В цьому випадку ще в перших шарах атмосфери просяться особисті коди усіх без виключення живих істот, що прибувають на судні. Після перевірки, вирушає запит про мету перебування на планеті. Чекаєш дозвіл і не факт, що його дадуть. Процедура довга, та й зрештою може виявитися марною тратою часу.

― І ви? ― у нетерпінні засовалася на місті.

― Ми виявили діру в інформаційному полі й пірнули в неї. Місцевість виявилася не найкраща, але ми ж солдати, нас готували і до складніших умов. Залишивши замаскований корабель з декількома членами команди на борту, стали просуватися у напрямі міста.

― Довго йшли? ― рятуючи мене і прирікаючи себе на невідомість, а то і вірну загибель. Але вони все одно мене не кинули. Пришли, рятують.

― Йшли не довго, важко. Пустеля з непередбачуваними змінами клімату, то ще задоволення, ― не підозрюючи про мої думки, продовжив розповідь він.

― Ам, Мір, а де усі інші? ― раз заговорив про команду, не завадить про неї й згадати.

― Пішли.

― Які наші подальші дії? ― стрепенулася, викидаючи з голови зайве. Мене прийшли рятувати, а я вирішила поплакати, мабуть, з почуття вдячності.

― Тобі буде важко, ― прибрав пасмо волосся, що лізе мені в очі.

― Я витримаю. Розповідай, ― витримаю. Жити захочеш і у вузол скрутишся.

― Зараз нам треба підкріпитися. Після, обмазати тіло маззю проти комах. Бо будемо йти такими ж вузькими й темними ходами, а ще невідомо які там мешкають комахи.

― Вони небезпечні для нас? ― завмерла і навіть на мить перестала дихати, чекаючи відповіді.

― За запрошеною інформацією багато хто з них отруйний. Отрута не смертельна, викликає свербіж і запалення на шкірі.