8.3

― Поїла, ― сита, а тому задоволена. Шлунок радісно буркнув. 

― Молодець. А ще що? 

― Поїла м'яса, ― щаслива посмішка наповзла на лице. 

― Чиє? ― тихо запитав капітан. 

― Кроконтока. Ні, е-е… крота... крокота... 

― Крокотона, ― поправив хлопчина, ― І тепер я розумію, чому його не дають самицям. 

― Хто нагодував? ― рик і злі-злі, та такі красиві очі. 

― Сама їла, ― о, а це я підскочила зі свого місця й відрапортувала капітанові, на зразок американських солдатів, приставивши пальці правої руки до лоба. 

― Капітан, а це надовго? Я не хотів, ― став каятися молодий аватар. 

― Зробленого не повернеш, ― тихо вимовив самий-самий... 

― Мір, у мене гостре відчуття, що ти пив чай з моєю бабусею. 

― Чай? ― здивувався красунчик. 

― Такий гарячий напій. А чаю у вас немає? Гарячого... як ти.

Усі дружно замотали головами, демонструючи заперечення. Складається у мене відчуття, що навіть будь у них чай, мені його навряд чи дали б. Жадюги. 

― Дін, тобі треба відпочити, ти втомилася, ― почав підкрадатися до мене динозавр, кажучи це голосом Кіра. 

― Капітан, ― розгублений інший голос, яким говорить величезний короп. 

― Рибка! ― заплескала в долоні та зірвалася з місця, вирішивши зайнятися риболовлею. 

― Капітан, ― вискнув підводний мешканець і став проштовхуватися крізь тісні дерева. 

― Діна, ― заспокійливий голос, ― Підемо, підемо до іншої кімнати. 

Дивлюся на це небесне створення і розумію, що крилаті люди існують.

― Ти ангел? ― киває. ― Сповідуватимемося? ― знову киває. ― Тоді йдемо. Знаєш, коли мені було п'ять років, я порвала мамині улюблені намиста і сховала їх під ліжком. Мама одягала їх украй рідко, і відсутність останніх могла довго не помічати. Одного разу, балуючись, я впустила ляльку й, забувши про таємницю, попросила маму її дістати. Ось тоді мені вперше було по-справжньому соромно, адже я могла сама признатися їй, а я здрейфила. Після цього випадку завжди намагаюся говорити правду, і це велика проблема в моєму житті. Чи це від того, що не можу промовчати, коли ставлять пряме питання? У дев'ятнадцять років я закохалася. Він був справжній красень, до того ж спортсмен, а ще він звернув увагу на мене, а не на Янку Слаквину, першу красуню курсу. Але все закінчилося після того, як він, напевно, хотів похвастатися, вирішив поцікавитися прилюдно у мене, який він у ліжку. Правда, йому припала не до душі, зате дуже порадувала інших. А що він хотів почути? Я-то була безневинна, і все, що відчула в той наш єдиний раз, — біль, натерті статеві губи через презерватив і його пихтіння. Ви тільки уявіть лице "суперкоханця", коли я це озвучила. Ні, таке не уявиш, таке треба споглядати. Звичайно, в цьому всьому, окрім певної популярності, була й інша сторона медалі: хлопця в період студентства у мене так і не з'явилося. Боягузи вони. Був у мене ще кавалер один, і вже тут я вирішила стримувати себе щосили та мовчати по максимуму. Знаєш, до чого це привело?До розкиданих шкарпеток по всій квартирі, брудного посуду, нестерпного сміття і задоволення в ліжку виключно себе коханого. Так тривало близько року, і в один з особливо "брудних" днів я не витримала. Пішов. Узяв, зібрав свої речі і пішов. Відтоді я жила сама й ні про що не жалкувала. 

― Скажи, а чи подобається тобі капітан? ― прийшло питання з боку. 

― Джек Воробей? - вирішила уточнити. 

― Ні. 

― Капітан Крюк? - почесала кінчик носа. 

― Ні. 

― Капітан Флинт? - здивовано запитала я. 

― Ні, ― рик. 

― Король піратів Утанка? - перепитала тихо. 

― Та ні ж. 

― ЕдардТич по кличці Чорна борода? 

― Ні, ― терпіння в ангела якось замало. 

― Чарльз Уейн?

― Ні, зірки, тебе побери! 

― Так побрали вже. Може, Джек Рекхем? 

― Ні, жінка. Капітан Мір. 

― А цей… гарний, ― мрійно, ― Напевно, гад, як і всі інші мужики, ― припустила я. 

― А якщо не гад? ― цікавий ангел навіть нахилився, щоб чути мене краще. 

― Та такий же гад, як і ти, ― припечатала я. 

― Чому це? 

― Цікавий ти занадто, може, шпигун який? ― примружила праве око, розглядаючи крилате створіння. 

― Який такий шпигун? ― розгублено. ― Ти мені краще дай відповідь, жінка, хто всі ті чоловіки, яких ти мені тут зараз перераховувала. І ще, що у тебе з ними було? 

― Ой, що було… що було... Пірати це, а точніше персонажі з книг, які в юності я читала запоєм. Мріяла, що одного разу викрадуть мене вони, й буде не прісне життя, а повне пригод. Намріяла на свою дупу, ― позіхнувши, влаштувалася зручніше, закрила втомлені очі й заснула.