* * *

     Приземлення та паркування на станції під назвою Бюрн з нашими несправностями виявилося жорстким. Навіть міцні ремені не врятували від синців, саден і незначного забиття ліктя. А вийшовши з корабля, перед очима з'явилася не найчудовіша картина. Станція була старою зі зношеним устаткуванням, і це не просто відчувалося – про це кричала кожна деталь. Під величезним куполом із купою заплутаних вуличок, дивних істот і продажних чиновників жили цілком нормальні інопланетяни гуманоїдного типу. Принаймні, так зазначалося в довіднику, що нашвидкуруч склав для мене новоспечений тато. Під руку з Міром, із Зіною на поводу та у своєму костюмі, я виглядаю цілком гармонійно, вписуючись у квапливе життя станції. Але життя станції, її мешканців, без проблем для мене та команди можна розглядати лише у віддзеркаленні блискучих поверхонь, бо йти треба, низько опустивши голову. І так шкода, що не можна роздивлятися перехожих. Йду за чоловіками у напрямку готелю або тимчасового будинку. Так переклав мій перекладач. Сивольжан, до речі, повідав, як можна втрутитися в тестовий перекладач, поповнюючи його новими словами або змінюючи значення. Зручно, а ще й прекрасно, що ніхто не здогадується про цю дрібничку, а я тим часом можу чути й розуміти інших.

     Номер нам з братами виділили на трьох. Мене порадувало те, що не доведеться залишатися наодинці з Міром. Бо останнім часом мене стали лякати романтичні думки, які лізуть без попиту в голову. Напевно, безглуздо дожити до такого віку і по-справжньому не захоплюватися чоловіками, але це так. Якось на Землі не знайшлося представника протилежної статі, який займав би мої думки своїм образом. А тут, на величезній відстані від Землі, подивіться на нього, знайшовся! Найбезглуздіше в цій ситуації те, що я боюся здатися смішною, а ще однією з багатьох жінок, які у нього були. Однією з багатьох, адже так він заявив Кіру: «― Вона така, як і всі», ― якщо бути точною. Це моя розсудливість малює карлючки на гордості, а тілу все одно і на мораль, і на все, що там мозок вигадує. Тіло вимагає чоловіка, ласки та близькості. Ось така бунтарська у моєї душі оболонка.

     Номер у готелі не вражає уяву розкішшю тканин або багатством матеріалів. Дворівневий, розділений на зони, номер із виходом на відкриту терасу. Ось дивно: вихід є, а виходити туди зовсім не хочеться. Уважно оглянувши всі кути, шафи й кімнати, чоловіки розділили між собою обов'язки. Мір повинен був відправитися назад на корабель, щоб віддати потрібні накази щодо ремонту, підписати кошторис за результатами обстеження судна, а також внести первинний внесок — плату за роботу. Кір залишився стерегти мене у номері. Почуваючи себе все ж таки трохи полонянкою, я вирішила вийти на балкончик і оглянути місце нашого тимчасового та вимушеного перебування. 

     Сірість будівель, сліпуче світло неонових вивісок, неприємне передчуття й дивний присмак на язиці змусили мене повернути до входу в приміщення. Не дійшла, мене немов накрило сіткою. По відкритих ділянках шкіри полоснули тисячі ножів, і моя свідомість, не витримавши болю, занурилася в темряву.