Розділ 5.1

     Біль спалює мене зсередини. На судні палахкотить пожежа. Це судно приречене стати пилом у чорному мареві нескінченного космосу. Ніяк не вдається сховатися. Сховатися, щоб втекти від небезпечних язиків полум'я, які, травмуючи моє тіло, завдають нестерпних страждань. Глибоко вдихаю розжарене повітря, і новий виток болю закручується у вузол в районі живота. Поранена? Питання, яке дуже важливе зараз. Наскільки серйозно? Торкаюся живота і з жахом розумію, що біль, який нещодавно відступив, повертається, роблячи мене вразливою перед реальністю. Чую свій власний стогін, повний болю та муки. Розкриваю очі, наповнені сльозами, а доріжки від них креслять криві лінії на моїх щоках.

― Що з тобою? ― звучить голос капітана над моєю головою. І тільки зараз приходить розуміння того, що це був лише сон, поганий і страшний сон. Я зібралася видихнути і запитати непроханого гостя, що він забув у мене в кімнаті, як живіт пронизав новий спалах болю. Застогнавши, я зігнулася буквою "зю". Мені завжди здавалося, що саме ця буква сприяє тому, щоб краще переносити болі від критичних днів. Критичних днів? Так, але таких різей я не відчувала з моменту перехідного віку. Чортова "труна", що вона там нарегенерувала. Стогін вирвався мимоволі, ось чесно, просто новий оберт, який цього разу прийшов в парі з нудотою. Оу, а стан мій погіршується. Зараз все було як раніше, абсолютно не даючи часу на те, щоб вирішити, як мені бути. Хотіла підгребти під себе плед, відчувши його тепло, але запізнилася. Руки капітана, дбайливо обхопивши хворобливе тіло, уклали на теплі чоловічі коліна. Зараз плювати на те, що цей інопланетянин зовсім нещодавно хотів мене принизити, "поселивши" у своєму ліжку, зараз це не важливо, тільки тепло, яке йде від його тіла і яке дарує заспокоєння, знижуючи тим самим біль.

― В тебе кров, ― прошепотів він, проводячи рукою під моєю попою, намагаючись укласти мене у зручнішу позу. Зовсім забула, що спати я лягла голою, оскільки ніякої білизни, а тим паче нічної сорочки, у мене немає. Зовсім у мене нічого немає. Стало ще болючіше та сумніше від цього відкриття. Не змусив себе довго чекати й солоний потік, хлинувший з очей. 

― Ти поранена? ― було задане ще одне питання, але, схоже, відповіді від мене ніхто чекати не збирався. Споро загорнувши "ранене" тіло у ковдру, узяв на руки й кудись поніс. З глузду з'їхати, такою нюнею я ніколи не була. Ось що з нами, дівчатами, космос та незвичні обставини роблять.

Я так зігрілася в коконі чужих обіймів, що навіть не відразу зрозуміла, що відбувається, коли шкіри торкнулися нові, не найприємніші відчуття. Моє тіло, звільнившись від пледа, в якому було так тепло і комфортно, повільно занурювали в кисіль. Капсула дуже нагадувала ту, в якій я відпочивала на піратському кораблі, правда, трохи іншої форми, і ця желеподібна прозора рідина — все, що їх розрізняє. На поверхні залишилося тільки обличчя, тіло цілком було занурене в рідину, яка тут же змінила свої властивості, ущільнившись та позбавивши тіло будь-якого руху. Запанікувати мені завадили численні датчики, які тут же показали стан тіла на невеликому екрані, що потрапляв у поле зору. Цікаво та інформативно. З'явився контур мого тіла, його вздовж та поперек прошивали два промені різних кольорів.Хотіла витягнути руку і провести по сенсорній панелі, а раптом ще щось цікаве висвітиться, але ні, рідина не дозволила мені навіть вдихнути глибше, не те щоб витягнути руку. Все ж паніка прокралася у мозок, ставши там перекладати думки з полиці на полицю й приводячи їх у безлад. Не встигла обміркувати ситуацію, як раптом в одну з моїх сідниць щось врізалося, і мені стало так добре, так спокійно й зовсім не страшно. Скоріше, то заспокійливе, проплинула уповільнена думка. Серпанок перед очима розвіятися відмовлявся, тому я стала обводити очима той простір, в якому опинилася. Рідина, в якій лежала, набула рожевого кольору. Красиво так стало. А коли трохи повернула голову, зрозуміла, що щільність киселю вже дозволяла мені рухатися, чим я, власне, й скористалася. Через невелике віконце з'явилася цікава картина: Кір б'є по обличчю Міра. Який замах! Який удар! Дивлюся і хочеться продовження цьому, нелюдському в прямому сенсі, поєдинку.Дивно, але Мір не чинить опір, стоїть і потирає забите око, зовсім не реагуючи на брата. Я опинилася в першому ряду на боксерському поєдинку. Звісно, в моїх жилах тече заспокійливе, але це не має значення — головне, що мені захотілося побачити це видовище. Кір розмахує руками, щось втлумачуючи капітанові. Але ось картинка різко змінюється. Мір відверто злиться на сказане, і ситуація помінялася в корені: тепер б'ють Кіра. Капітан зі звіриним вищиром кидається на брата, перевертає його на спину, замахується і... його рука так і повисає в повітрі, зупинена Сильвожаном. Відваживши образливий запотиличник Міру, він пальцем вказав у ту сторону, де я, крізь невелике віконце, за ними продовжувала спостерігати. Два погляди: перший — стурбований від капітана і другий — веселий від Кіра. Я піднесла палець до скроні, покрутивши там, тим самим висловлюючи свою думку з приводу їхньої поведінки. У відповідь отримала три підведені брови, підкинуті в здивуванні, від різних власників. Оу, схоже, хтось не просто проглянув окремі факти про мою планету, а навіть дуже істотно прошурхотів поведінкові характеристики різних народів, що населяють Землю.

Закрила очі, розслабилася, прислухаючись до свого організму. Нічого не болить, не тягне і не пульсує де не треба. Цікаво, що взагалі сталося? Такі напади болю і кровотечі у мене спостерігалися лише в підлітковому віці. Після того, як цикл став стабільним, стало набагато легше, хоча в перший день біль все ще був нестерпним. Коли біль зовсім відпустила, стала проситися назовні. Тепер сиджу закутана у великий шматок м'якої тканини (Кір приніс, запам'ятав). Дивлюся на двох цілком симпатичних інопланетних чоловіків. І нічого, що у кожного з них підбито по оку, це абсолютно їх не псує, надаючи образу приземленого вигляду. Посміхнулися б щербато і взагалі як вдома, у барі через дорогу.