Розділ 5.1

Біль спалює мене зсередини. Судно приречене стати пилом в чорному мареві нескінченного космосу, бо на ньому палахкотить пожежа.  Ніяк не виходить сховатися, втекти від небезпечних язиків полум'я. Вони травмують тіло, заподіюють нестерпні страждання. Глибоко вдихаю розжарене повітря і новий виток болю закручується у вузол в районі живота. Поранена? Питання, яке дуже важливе зараз. Наскільки серйозно? Торкаюся живота і з жахом розумію, що біль, який нещодавно відступив, повертається, роблячи мене вразливою перед реальністю. Чую свій власний стогін, повний болю та муки. Розкриваю очі забруднені сльозами, а доріжки від них вже креслять криві лінії на моїх щоках.

― Що з тобою, ― звучить голос капітана над моєю головою.

Тільки зараз приходить розуміння того, що це був лише сон, поганий і страшний сон. Зібралася видихнути та запитати непроханого гостя, що він забув у мене в кімнаті, як живіт пронизав новий спалах болю. Застогнавши, зігнулася буквою "зю". Мені завжди здавалося, що саме ця буква сприяє тому, щоб краще переносити біль від критичних днів. Критичних днів? Так, але таких різей я не випробовувала з моменту перехідного віку. Чортова труна, чого вона там нарегенувала. Стогін вирвався мимоволі, ось чесно, просто новий оберт, який цього разу прийшов в парі з нудотою. Оу, а стан мій погіршується. Зараз все було як у підлітковому віці. Ситуація що склалася абсолютно не дає часу на те, щоб вирішити, як мені наразі бути. Хотіла підгребти під себе плед та відчути його тепло, але запізнилася. Руки капітана, дбайливо обхопивши хворобливе тіло, уклали мене на теплі чоловічі коліна. Зараз плювати на те, що цей інопланетянин зовсім нещодавно хотів мене принизити, практично поселивши у своєму ліжку. Зараз це не важливо, тільки тепло, яке йде від його тіла, та яке дарує заспокоєння, знижуючи тим самим біль.

― В тебе кров, ― прошепотів він, проводячи рукою під моєю попою, намагаючись укласти мене у зручнішу позу. Зовсім забула, що спати я лягла голою, оскільки ніякої білизни, а тим паче нічної сорочки у мене немає. Зовсім в мене, нічого немає. Стало ще болючіше та сумніше від цього відкриття. Не змусив на себе довго чекати й солоний потік, хлинувши з очей водоспадом.

― Ти поранена? ― було задане ще одне питання, але схоже відповіді від мене ніхто чекати не збирається. Споро загорнувши "ранене" тіло у ковдру, узяв на руки й кудись поніс. З глузду з'їхати, такою нюнею я ніколи не була. Ось що з нами космос та незвичні обставини роблять.

     Я так пригрілася в коконі чужих обіймів, що навіть не відразу зрозуміла, що відбувається. Шкіри торкнулися нові, не найприємніші відчуття. Моє тіло, звільнивши від пледа, в якому було так тепло і комфортно, повільно занурювали в кисіль. Капсула дуже нагадувала ту, в якій я відпочивала на піратському кораблі. Правда ця трохи іншої форми й желеподібна, прозора рідина трохи відрізняє їх. На поверхні залишилось тільки має лице, тіло цілком було занурене в рідину, яка тут же змінила свої властивості ущільнившись та позбавивши будь-якого руху. Запанікувати мені завадили численні датчики, які демонстрували стан тіла на невеликому екрані, що потрапляє в поле зору. Цікаво та інформативно. З'явився контур мого тіла, його вздовж та поперек прошивали промені різних кольорів. Хотіла витягнути руку і провести по сенсорній панелі. А раптом ще чого цікавого висвітитися? Але ні, рідина не дозволила мені навіть вдихнути глибше, не те щоб витягнути руку. Все ж паніка прокралася у мозок, ставши там перекладати думки з полиці на полицю й приводячи їх у безлад. Не встигла обмислити ситуацію як раптом в одно з моїх полупопій щось врізалося, а через секунду мені стало так добре, так спокійно й зовсім не страшно. Скоріш то заспокійливе, уповільнено проплила думка. Серпанок перед очима розвіватися відмовлявся, тому я стала обводити очима той простір в якому опинилася. Рідина, в якій лежала, придбала рожевий колір. Красиво так стало. А коли трохи повернула голову зрозуміла, що щільність киселю вже дозволяла мені рухатися, чим я власне і скористалася. Через невелике віконце з'явилася цікава картина: Кір б'є по обличчю Міра. Який замах! Який удар! Дивлюся і хочеться продовження цьому нелюдському, в прямому сенсі, поєдинку. Дивно, але Мір не чинить опір, стоїть та потирає забите око, зовсім ніяк не реагуючи на брата. Я, може, вперше опинилася на боксерського поєдинку, правда, з розчином заспокійливого, яке ганяє по венах моя кров, але це не важливо, головне, видовища захотілося. Кір розмахує руками, щось втлумачуючи капітанові. Але ось картинка різко змінюється, Мір відверто злиться на сказане і ситуація змінилася в корені, б'ють тепер Кіра. Капітан зі звіриним вищиром кидається на брата, перевернувши того на спину, замахується і... його рука, зупинена окриком Сильвожана, так і повисає в повітрі. Відваживши образливий запотиличник Міру, він пальцем вказав у ту сторону, де я, крізь невелике віконце, за ними продовжувала спостерігати. Два погляди: перший стурбований від капітана і другий веселий від Кіра. Піднесла палець до скроні покрутивши там, тим самим висловлюючи свою думку з приводу їх поведінки. У відповідь отримала три підведені брови, підкинуті в здивуванні, від різних власників. Оу, схоже хтось не просто проглянув окремі факти про мою планету, а навіть дуже істотно прошурхотів поведінкові характеристики різних народів, що населяють Землю.

     Закрила очі, розслабилася, прислухаючись до свого організму. Нічого не болить, не тягне, та не пульсує де не треба. Цікаво, що взагалі сталося? Такі напади болю і кровотечі у мене спостерігалися лише у підлітковому віці. Після того, як цикл став стабільний, було набагато легше, хоча в перший день біль все ще був нестерпний.

     Коли біль і зовсім відпустив, стала проситися назовні. А тепер сиджу закутана у великий шматок м'якої тканини, це Кір приніс, запам'ятав, так приємно. Сиджу, дивлюся на двох, цілком симпатичних інопланетних чоловіків, перевожу очі з одного на іншого. І нічого, що у кожного з них підбито по оку, це їх не псує, надаючи образам більш приземленого вигляду. Посміхнулися ще б щербато і взагалі як вдома, у барі через дорогу.