Розділ 2

― Ця під моїм особистим захистом, ― крізь головний біль почула знайомий голос Дульцінеї Марківни, ― Я ясно виражаюся? Не бити, не брати силою. Не торкатися взагалі. Годувати добре, та й полікувати її не завадить. Ще на Землі пробіглася по наших базах даних і виявила, що саме такий типаж жінки замовляли на планету Маркіона. Сподіваюся, у дівчинки вистачить розуму не суперечити своєму чоловікові та виконувати всі його забаганки на першу ж вимогу. Жорстока і нелюдима раса, не можу зрозуміти, навіщо їм такий типаж. Хоча не моя справа, платять добре — на цьому і зупинимося. Ось цього до мене в каюту, на ланцюг. Думаю, там він одумається і прийме мою пропозицію повною мірою. Від тих трьох користі не дуже, треба подумати: або у бордель, або на роботи. Цих двох з білим волоссям вниз, розважайтеся. Гумові груди, мертве волосся і штучні фарби на обличчі не притягнуть уваги жодного члена союзу темної сторони. 

― Моя пані, які розпорядження будуть ще? ― спокійно поцікавився хтось. 

― Пара у віці, ― продовжила жінка без віку. Її голос і тембр складно не впізнати, хоча зараз до нього й додалися владні нотки. 

― Так? ― без емоцій.

― Коли вийдемо на орбіту Синього Клептуса, усадіть їх у капсулу і відправте на планету Сизер. 

― А... моя пані? ― у голосі нерозуміння. 

― Нехай залишок життя проведуть у курортній зоні, ― Марківна, напевно, ходила з одного боку в інший, оскільки голос то ставав трохи тихіше, то наближався. 

― Оплата? ― впевненіше. 

― Біженці. Нехай про них піклується союз. І приспіть їх, а то здоров'я не витримає. Чи нерви. 

― Дівчину? ― хтось підійшов ближче і торкнувся мого плеча. 

― Замкніть у трюмі, тільки забезпечте умови, ― Дульцінея вийшла. Я чула її кроки, що віддаляються. Мені стало страшно, бо я залишилася наодинці з невідомим злом. 

― Слухаюся, ― сильні, але украй неприємні руки не надто обережно підхопили моє безвільне тіло і понесли, швидше за все, у трюм. З умовами й замком на дверях, як наказала Марківна. Шлях був не таким довгим, як я собі встигла понапридумувати. Безліч абсолютно різних звуків, які не піддаються упізнанню, не просто лякали, а вимотували, примушуючи тіло холодіти від жаху. Чужі руки уклали на щось тверде. І замість того, щоб піти, незнайомець став вивчати мої опуклі частини тіла. На грудях вони, чужі руки, затрималися особливо довго, а ось впуклість нижче талії його не зацікавила зовсім, руки пройшли її побіжно та стали вивчати коліна. У ненормальний! Коліна його зацікавили настільки, що він став їх облизувати.

― Шкода, що тебе не можна використати як тих, ― жаркий, неприємний шепіт біля мого вуха. Фу, осоружно... і дуже хочеться встати, та як врізати йому по самому тому, чим багато чоловіків так незаслужено гордяться. Якщо у цього є ця гордість взагалі. Але я лежу, і не тому, що мені страшно, а тому, що просто не можу поворушити жодною кінцівкою. Хоровод різноманітних образів крутить навколо голови зламаною каруселлю, туман байдужості розливається тілом, примиряючи з тим, що може статися в недалекому майбутньому, й, чомусь, вже немає бажання чинити опір. Хочеться лише одного — заснути й прокинутися у своєму теплому, такому безпечному ліжечку. З бажань про домівку мене вивів грубий поштовх у грудну клітку, залишивши після себе неприємний запах горілого.

― Дихай! Дихай, давай, дихай! А то мене утилізують і скинуть як сміття за неслухняність. Бач, крихка яка попалася, не доторкнись до неї.

     Після того, як він щось під'єднав до моїх рук і рівномірно загуділи прилади, мені дали спокій. Якщо вони думають, що я так просто здамся, фігушки їм. Буду жити та боротися! Мене на роботі чекають, та й життя тільки-тільки фарбами заграло. Кота ось збиралася завести, та й стосунки з симпатичним інструктором з рукопашного бою у мене намічалися. Красивий він, інструктор: світловолосий, кароокий, статний. Воскресила образ парубка, придумуючи різні ситуації наших побачень, що, поки не відбулися, м'яко поплила у сон. 

     Тиша нового ранку огортала, колисала та дозволяла поніжитися у ліжечку подовше. Будильник ще не подав звичну трель, під вимогу якої треба буде поспішати, квапитися для зустрічі нового божевільного дня. Спроба перекинутися на інший бік зазнала фіаско, і щоб побачити своїми очима перешкоду, що заважає зайняти зручне положення тіла, я вирішила розплющити очі. Чоловіків, собак, а також котиків у моєму будинку немає. Поки що немає. А це означає, що й заважати ворочатися, як заманеться, у власному ліжку ніхто не може. Відкрила очі і перед собою побачила щось сріблясте, гладке, що висить прямо перед лицем. Паніка — то не моя подруга, вона мені швидше знайома, що заходить у гості виключно випадково. І скажу я вам, здається, цей самий випадок зі мною зараз і трапився. Руки, стиснуті в кулаки, ударили в дивну поверхню, вона м'яко спружинила, відповівши мені так само неласкаво. Вдаривши вже не дивну кришку невідомо чого, а свій лоб, я замислилася, міцно так замислилася, навіть не помітивши, як перешкода, що лякає до кольок у животі, стала повільно від'їжджати убік.

     Розуміння того, що я не вдома, і навіть, швидше за все, не на Землі, здолало мене остаточно. Повільно піднявшись, я вилізла з дивної капсули. Сил не було зовсім, тому, долаючи себе, повільно побрела до стіни, а, сівши в кут свого тимчасового, як я зрозуміла, притулку, розплакалася. Від безсилля, від страху, що томив мене зсередини, від розуміння того, що навіть якщо я зможу вибратися з кімнати, то втекти далеко мені не призначено. Сльози градом котилися з очей, малюючи доріжки на щоках та завмираючи на мить біля підборіддя, зривалися вниз. Шкодувала себе я досить довгий час, але це я суджу суто за відчуттями п'ятої точки, що затекла. Впадати у паніку та відчай можна в будь-який момент, але шанс зробити хоча б щось для порятунку чи розвідки території може більше не випасти. Витерла мокрі очі, пригладила волосся й, крекчучи, немов старенька, встала та попрямувала до дверей. А раптом? А як добре сказала: до дверей. Знати б ще, де в цьому однаковому круглому приміщенні ті двері знаходяться. Методом промацування поверхні вдалося виявити санвузол, поєднаний з душовим чимось. Як мені вдалося зрозуміти, що це саме туалет? Та дуже просто, по наскельному, тобто настінному живопису. Інакше кажучи, інструкції, яка була представлена тут у картинках. А намальоване там — як саме користуватися санітарним агрегатом різним видам живих істот. Я була так здивована таким простим рішенням, що сам малюнок роздивлялася довго. Звідти ж і почерпнула інформацію, що в космосі існує безліч різноманітних форм життя, про які ми або не здогадувалися, або від нас усе це приховували. Ось запитають мене вчені на Землі, якщо жива і неушкоджена залишуся, звідки вам, мовляв, відомі такі форми життя? А я їм з розумним видом так кажу: