Розділ 2

― Ця під моїм особистим захистом, ― крізь головний біль почула знайомий голос Дульцінеї Марківни, ― Я ясно виражаюся? Не бити, не брати силою. Не торкатися взагалі. Годувати добре, та і полікувати її не завадить. Ще на Землі пробіглася по наших базах даних й виявила, що саме такий типаж жінки замовляли на планету Маркіона. Сподіваюся, у дівчинки вистачить розуму не суперечити своєму чоловікові та виконувати всі його забаганки на першу ж вимогу. Жорстока і нелюдима раса, не можу зрозуміти навіщо їм такий типаж, хоча, не моя справа, платять добре на цьому і зупинимося. Ось цього до мене в каюту, на ланцюг. Думаю, там він одумається і прийме мою пропозицію повною мірою. Від тих трьох, користі не дуже, треба подумати або у бордель, або на роботи. Цих двох з білим волоссям вниз, розважайтеся. Гумові груди, мертве волосся і штучні фарби на обличчі, не притягнуть уваги ні єдиного члена союзу темної сторони.

― Моя пані, які розпорядження будуть ще? ― спокійно поцікавився хтось.

― Пара у віці, ― продовжила жінка без віку. Її голос і тембр складно не упізнати, хоча зараз до нього й додалися владні нотки.

― Так? ― без емоцій.

― Коли вийдемо на орбіту Синього Клептуса, усади їх в капсулу і відправ на планету Сизер.

― А... моя пані? ― у голосі нерозуміння.

― Нехай залишок життя проведуть в курортній зоні, ― Марківна напевно ходила з одного боку в інший оскільки голос то ставав трохи тихіше, то наближався.

― Оплата? ― впевненіше.

― Біженці. Нехай про них піклується союз. І приснете їх, а то здоров'я не витримає. Чи нерви.

― Дівчину? ― хтось підійшов ближче і торкнувся мого плеча.

― Замкніть в трюмі, тільки забезпечте умови, ― Дульцінея вийшла. Я чула її кроки, що віддаляються. Мені стало страшно, бо я залишилась на одинці з невідомим злом.

― Слухаюся, ― сильні, але украй неприємні руки не занадто обережно підхопили моє безвільне тіло і понесли, швидше за все, в трюм. З умовами й замком на дверях, як наказала Марківна. Шлях був не такий довгий, як я собі встигла понапридумувати. Безліч абсолютно різних звуків які не піддаються упізнанню не просто лякали, вимотували, примушуючи тіло холодіти від жаху. Чужі руки уклали на щось тверде. Й замість того щоб піти незнайомець став вивчати мої опуклі частини тіла. На грудях вони, чужі руки, затрималися особливо довго, а ось впуклость нижче талії його не зацікавила зовсім, руки пройшли її побіжно та стали вивчати коліна. У ненормальний! Коліна його зацікавили настільки, що він став їх облизувати.

― Шкода, що тебе не можна використати як тих, ― жаркий, неприємний шепіт біля мого вуха, ― фу, осоружно... і дуже хочеться встати, та як врізати йому, по самому тому, чим багато чоловіків так незаслужено гордяться. Якщо у цього ця гордість взагалі є. Але я лежу і, не тому, що мені страшно, а тому, що просто не можу поворушити жодною кінцівкою. Хоровод різноманітних образів крутить навколо голови зламаною каруселлю, туман байдужості розливається тілом приміряючи з тим, що може статися в недалекому майбутньому й, чомусь, вже немає бажання чинити опір. Хочеться лише одного - заснути й прокинуться у своєму теплому, такому безпечному ліжечку. З бажань про домівку мене вивів грубий поштовх в грудну клітку, залишивши після себе неприємне запах горілого.

― Дихай! Дихай, давай дихай! А то мене утилізують й скинуть як сміття, за неслухняність. Бач, крихка яка попалася, не доторкнися до неї.

     Після того, як він щось під'єднав до моїх рук і мірно загуділи прилади мені дали спокій. Якщо вони думають, що я так просто здамся, фигушки їм. Буду жити та боротися! Мене на роботі чекають, та й життя тільки-тільки фарбами заграло. Кота ось збиралася завести, та й стосунки з симпатичним інструктором по рукопашному бою в мене намічалися. Красивий він, інструктор: світловолосий, кароокий, статний. Воскресила образ парубка й придумуючи різні ситуації наших побачень, що, поки не відбулися, м'яко поплила в сон.

     Тиша нового ранку укутувала, колисала та дозволяла поніжиться в ліжечку по довше. Будильник ще не подав звичну трель, під вимогу якої треба буде поспішати, квапиться для зустрічі нового божевільного дня. Спроба перекинутися на інший бік зазнала фіаско і щоб побачити своїми очима перешкоду, що заважає зайняти зручне положення тіла, я вирішила розплющити очі. Чоловіків, собак, а також котиків в моєму будинку немає. Доки що немає. А це означає, що й заважати ворочатися як заманеться у власному ліжку ніхто не може. Відкрила очі й перед собою побачила щось сріблясте, гладке що висить прямо перед лицем. Паніка то не моя подруга, вона мені швидше знайома, що заходить у гості виключно випадково. І скажу я вам, здається цей самий випадок зі мною зараз й трапився. Руки, стислі в кулаки, ударили дивну поверхню, вона м'яко спружинила, відповівши мені так само не ласкаво. Репнувши вже не дивну кришку невідомо чого, а свій лоб я замислилася, міцно так замислилася, навіть не помітивши, як перешкода, що лякає до кольок в животі, стала повільно від'їжджати убік.

     Розуміння того, що я не вдома, й навіть, швидше за все, не на Землі, здолало мене остаточно. Повільно піднявшись, вилізла з дивної капсули. Сил не було зовсім тому долаючи себе, повільно побрела до стіни, а сівши в кут свого тимчасового, як я зрозуміла, притулку, розплакалася. Від безсилля, від страху, що томив мене зсередини, від розуміння того, що навіть якщо я і зможу вибратися з кімнати, то втекти далеко мені не призначено. Сльози градом котилися з очей, малюючи доріжки на щоках та завмираючи на мить біля підборіддя, зривалися вниз. Шкодувала себе я досить довгий час, але це я суджу суто за відчуттями п'ятої точки, що затекла. Надаватися паніці й відчаю можна у будь-який час, а ось спробувати зробити хоч щось для порятунку, або розвідки території, можливо, не дозволять. Витерла мокрі очі, пригладила волосся й, крекчучи немов старенька, встала та попрямувала до дверей. А раптом? А як добре сказала: до дверей. Знати б ще де в цьому однаковому круглому приміщенні ті двері знаходяться. Методом промацування поверхні вдалося виявити санвузол, поєднаний з душовим чимось. Як мені вдалося зрозуміти, що це саме туалет? Та дуже просто, по наскельному, тобто настінному живопису. Інакше кажучи, інструкції, яка була представлена тутечки в картинках. А намальоване там як саме користуватися санітарним агрегатом різним видам живих істот. Я була так здивована таким простим рішенням що сам малюнок роздивлялася довго. Звідти ж й почерпнула інформацію, що в космосі існує безліч різноманітних форм життя, про які ми, або не здогадувалися, або від нас усе це приховували. Ось запитають мене вченні на Землі, якщо жива і неушкоджена залишуся, звідки вам, мовляв, відомі такі форми життя? А я їм з розумним видом так кажу: