11. Шалена гонитва.

Сліпий Яр на землях авжежок утворився несподівано, під час давньої дводенної зливи. Від тодішніх чисельних і моторошних блискавок страхітливо здригалася земля. І дощова вода, помітивши прямо посеред колишнього кукурудзяного поля тріщину у землі, швидко розмила своїми каламутними бурхливими потоками величезне провалля. Коли ж негода вщухла, а останній струмок розмитим шляхом розчинився у водах річки Завиванки, то на спогад авжежкам назавжди залишився глибокий та звивистий яр. Відтоді минуло достатньо часу, щоб схили Сліпого Яру рясно поросли дикими густими кущами і невеличкими деревцями зі скарлюченими гілками. Сонце погано діставало своїм промінням до дна яру, тому кращого місця, щоб сховатися і влаштувати засідку, знайти було вкрай важко. Таким чином, невідступно дотримуючись ретельно складеного плану, що мав на меті спіймати Білохвостого, авжежки перегородили Сліпий Яр дебелою сіткою у самому вузькому місці.    

Завданням відважної трійці у складі Мальованки, Накоськи і Чубарика, було змусити Білохвостого знизитися під час погоні якомога нижче до дна яру. Від такого викруту, роздратований крук був би вимушений постійно ухилятися від безлічі великої і малої гіллястої рослинності. І неодмінно втратив би як швидкість, так і пильність. Саме тоді, при наближенні до зведеної сітчастої перепони, і знадобилася б уся Мальованчина вправність у керуванні Чубариком. Хитрість полягала в тому, що сітку авжежки сплели таким чином, щоб одна з центрових чарунок була помітно більшої за решту. Її розміру було цілком достатньо задля крізного прольоту Чубарика зі зведеними крилами. Проте як Білохвостий, що слідом мав потрапити у цю збільшену чарунку, вже навпаки, далі своєї голови прорватися аж ніяк не зміг би. Від потужного натиску крука сітка повинна була вільно зірватися з кріплень і повністю, а головне якнайщільніше, огорнути Білохвостого, цупко сковуючи усі його рухи. Вслід за цим, не гаючи ані миті, авжежки, що ховалися б у засідці, мали мотузками надійно зв’язати нерухомого крука.

Якщо летіти на жайворонкові напрямки від Сліпого Яру, то дістатися напіврозсохлого дубу можна було за якихось півгодини. І як тільки натягнута сітка перетнула яр в умовленому місці, а у кущах і за деревами неподалік сховалися майже півсотні кремезних авжежок із ковалів, каменярів та лісорубів, шляху назад вже не залишалося.

- Малю, якщо ти хоч трохи побоюєшся, - дбайливо звернувся до Мальованки Накоська, сидячи позаду неї на Чубарикові, коли той вже піднявся високо в небо і попрямував до напіврозсохлого дуба, - то нема тут чого соромитися! Навпаки, я насправді вражений твоєю рішучістю! Однак, тільки не ображайся, Малю, але ти…

- Але я дівчина? – здогадуючись про що йдеться, припустила Мальованка. – Той що з того?

- Ну, як тобі пояснити, - старанно добираючи слова, відказав Накоська. - І мені, та я переконаний, що і Дідові Шкарпетникові також, було б набагато спокійніше, аби ти опинилася зараз у більш безпечному місці. Білохвостий дуже страхітливо виглядає! І мало у кого кров не холоне в жилах від його моторошного крику! Тому прошу тебе, поки ми недалечко відлетіли, сядемо на землю і ти тихенько сховаєшся з рештою авжежок у Сліпому Ярі, поки все не скінчиться. Не хвилюйся! Ми цілком впораємося з Чубариком! Ну як? Згода?

- Давай-но, Накосю, - після нетривалого роздуму відказала Мальованка, - домовимося наступним чином: якщо ти не волієш, аби я почала думати, що ти сам сахаєшся зустрічі з Білохвостим, то ти не будеш мені розповідати про те, буцімто я - ляклива дівчина!

- Авжеж, тебе налякаєш! – дещо знервовано зазначив Накоська, розуміючи, що Мальованка нізащо не погодиться повернутися.

- От і добре! – заспокійливо промовила Мальованка. – Дуже рада, що ми у черговий раз порозумілися! До речі, підлітаємо до напіврозсохлого дуба!

Наближався полудень. Сонце ледь не встигло докотитися до маківки небосхилу, аби там, у найвіддаленішій височині, потайки і хоча б трішки, погратися у квача з кучерявими хмарками. Деякі з них, котрим під час гри траплялося пролітати понад напіврозсохлим дубом, неминуче чіплялися за якусь із його численних гілок, високо розкинутих у небі. Навіть не зважаючи на те, що свого часу байдужа блискавка влучила у могутній дубовий стовбур і прожогом висушила одразу пів дерева, напіврозсохлий дуб вражав своєю величністю. А непроникна дупласта порожнина у стовбурі, немов страхітливе чорне око, від якого неможливо було сховатися, пильно і суворо окидала поглядом навколишні терени.   

Мальованка впевнено скерувала Чубарика якомога нижче до землі. І решту шляху до напіврозсохлого дуба авжежки долали майже торкаючись трави, з кожним наступним помахом крил Чубарика.

- Щось я не бачу, щоб Білохвостий терпляче сидів у своєму дуплі і чемно чекав на нашу появу! – глузливо зазначив Накоська, коли згодом Чубарик сів на землю, і трійка сміливців причаїлася у невеличкому гайкові, що лише галявинкою відділяв їх від напіврозсохлого дуба. 

- Що тепер будемо робити? – півголосом запитала Мальованка.

- А ось що! – також стишеним голосом відповів Накоська, обережно доторкуючись долонею до Мальованчиного плеча, намагаючись її заспокоїти і надати більшої впевненості. – Напередодні ми домовлялися з Талапахою, що він не припинятиме із авжежками-рибарями пильнувати за Білохвостим. І ми змовилися з ним зустрітися тут неподалік. Біля річки в його плавучому будинку. - Накоська помітив в очах Мальованки деяке занепокоєння і одразу поспішив її підбадьорити: - Я хутко! Туди і назад! Лишайтеся тут і непомітно чекайте! – Потім, лагідно обійнявши Мальованку з Чубариком, додав з посмішкою: - Все буде добре!