9. Сонячні Вечорниці.

Останній тиждень напередодні довгоочікуваних гулянь промайнув із швидкістю вітерцю, що ретельно позбирав до купи усі пахощі святкових страв і розніс навкруги, сповіщаючи авжежок не зволікати і на свято поспішати. В день Сонячних Вечорниць, у післяобідню пору, авжежки, зазвичай, невеличкими гуртками починали підтягуватися до підніжжя пагорба, прикрашеного садибою Діда Шкарпетника на верхівці. Саме тут у затінку листатих кленів, доки не пролунав над пагорбом урочистий заклик Діда до святкування на честь завершення сезону врожаїв, авжежки громадилися, і після річних розставань мали змогу нарешті привітатися.

- Анумо, вщипніть мене хтось! - охоче запропонував товариству авжежка-коваль Вербелько, роздивляючись черговий гурток авжежок, що наближався до кленового затінку. - А чи не сплю я? І дійсно бачу поміж авжежок-бджолярів найкращого танцюриста Гугнявку?

У відповідь на свої запитання Вербелько лише почув довкола нестримний і гучний сміх. Ні, авжежки не сміялися з коваля. Бо Вербелько хоч і мав м’якосерду вдачу, однак ще й був володарем чималих кулачищ, що за розмірами нагадували хоч і не найбільші в світі, але все ж таки добрячі гарбузи. І на таку Вербелькову особливість було б вкрай безглуздо не зважати. Не сміялися авжежки зокрема і з Гугнявки. Щирі веселощі викликали спогади про минулорічний танцювальний турнір. А саме про запальний двобій між авжежками-бджолярами і авжежками-гутниками.

Тоді відразу по завершенні свого яскравого танку гутники впевнено розраховували на перемогу. Позаяк, з допомогою танку, барвисто і з демонстрацією різноманітних скляних виробів, котрі можна було знайти у кожній хаті будь-якого авжежки, дотепно зобразили усі особливості своєї гутної справи. Опісля прийшла черга бджолярів пишатися бджолярством. За задумом танку частина авжежок повинна була зображати бджіл, що збирають нектар і переносять до вуликів. А решта - саме бджолярів, що видобувають мед. Наприкінці танку Гугнявка, у костюмі бджоли з розпростертими крилами і тримаючи у руках повне цебро меду, мав би, по заздалегідь натягнутій під кутом до землі мотузці, пролетіти над галявиною і м’яко приземлитися. А потім поставити цебро додолу і, з розведеними в сторони руками, голосно вигукнути, коли музика стихне: «Бджола авжежкам мед дала!»

Але за старою авжежчиною приказкою: «Сталося не зовсім так, як гадалося!»

Сліпий дощик перед початком видовища поплакав заради жарту, і встиг дещо вдосконалити розв’язку бджолярського танку. До польоту Гугнявки все відбувалося чудово. Частина авжежок у відповідних костюмах зображували бджіл. Вони кумедно і по черзі, в такт музиці, промовляли «джи-джи». Та тримаючи маленькі розмальовані горщики з уявним нектаром, переносили його до вуликів, пристрибуючи та іноді відштовхуючись від землі однією ногою, і приземлюючись на іншу, начебто вільно літаючи. Решта авжежок, котрі зображували у танку бджолярів, по черзі, з одним і тим ж дерев’яним цебром, підходили до вуликів і поступово наповнювали його, беручи звідти кухликами мед, що нібито вже переробився на такий з нектару, завдяки бджолам. Танок жваво добігав кінця. Цебро наповнене медом передали Гугнявці. А той спритненько по драбинці видерся на гілку дерева, де і була прив’язана мотузка. Закріпився на ній і плигнув!

Вже на підльоті до землі Гугнявка зрозумів, що калюжа, котра утворилася після дощика на місці його ймовірного приземлення, хоч і здавалася невеличкої, проте цілком достатньою задля занурення в її каламутні глибини по самі вуха. Розуміючи раптові неприємні обставини, Гугнявка не став даремно репетувати, а, навпаки, з належною мужністю зосередився, трошки напружився, і з усього маху бурхливо-вражаюче влетів у саму багнючу безодню. Звісно, виплигнувши з калюжі із цебром на голові, він не міг лунко сповістити, як намічалося перед тим, що бджола знов авжежкам мед дала. Натомість лише і спромігся прогугнити у цеброву темряву щось невиразне. Однак цей випадок справив на авжежок переконливе враження. Тому що Гугнявка, потрапивши у випадкову ніяковість, не почав скиглити і жалітися, а, навпаки, блискавично опанував себе і довів справу до завершення. Усі авжежки вмить зрозуміли: якщо серед них є такі бджолярі, то без меду ніхто і ніколи не залишиться! Питання з переможцем у танцювальному двобої було остаточно вирішено! Саме завдяки витримці Гугнявки, авжежки-бджолярі взяли тоді гору над авжежками-гутниками.

- Вітаннячка всім авжежкам! - підтримав загальний веселий настрій Гугнявка, наближаючись до коваля Вербелька. - Ще раз дякую за високу відзнаку!

- Доброго здоров’ячка! – у відповідь привітався Вербелько. – Давно хотів тебе запитати, друзяко! А чому тебе звуть «Гугнявка»?

- У тому немає ніякої таємниці! – відказав Гугнявка. - Ще з малечку мене бджоли цікавили. Я частенько тоді полюбляв залазити до них у вулики і міг годинами там невилазно сидіти, споглядаючи за їхньою невтомною працею!

- А бджоли що тобі на те казали? – запитав здивовано Вербелько.

- Та про що вони там мали зі мною балакати? – весело запитав у відповідь Гугнявка. – Хіба вони вміють розмовляти? Заклопотано навкруги дзижчали, тай іноді медом пригощали!

- От тобі й на! - ще більше дивувався Вербелько. – Якщо бджоли за свого сприймали, тоді хто ж тобі таке дивацьке імення подарував?

- Та якось само так вийшло! – радо відповів Гугнявка. – Коли хтось підходив до вулика і питав, чи все зі мною гаразд, то я звідти, звісно, одразу відповідав, що не треба непокоїтися, позаяк із бджолами цілком зміг порозумітися. Але ж бо зовні зачиненого вулика авжежки тільки і чули, що невиразне гуготіння. І кожного разу одне одного питали, мовляв, що він там гугнявить? От же ж, Гугнявка! Ну-бо витівник! Так і приліпилося!