Хтозна-доки стовбичив би ось так посеред подвір’я Великої Комори равлик Валантій, обгорнутий вдячними обіймами Такашо, якби зненацька навколо них не стала утворюватися несподівана тінь, що стрімко збільшувалася. Не встиг Валантій кліпнути бодай хоч одним оком на будь-якому з щупалець, як тінь зникла і з легким вітерцем ураз перетворилася на жайворонка Чубарика з Мальованкою, Пихатунею, Викрутасиком та Бодайтрошком на спині. Дружна ватага авжежок, звільнивши Чубарика від ноші, з присмішками та бадьорим гамором розсипалася по подвір’ю, неначебто горох з лантуха.
- Так а шо? – докірливо звернувся до прибулих авжежок Такашо. - Ну, скільки ще просити не жахати Валантія! Он знову забився з переляку у свою черепашку! Тепер ніякими ласощами його звідти не вичавиш!
- Пробачай, друже Такашо! - відказав Викрутасик. - Це ми з Бодатрошком винні! Благали на свої голови Мальованку, щоб вона нам відтворила славетне «приземлення камінчиком» у виконанні Чубарика!
- Так а шо? Не сподобалося? – знов запитав невдоволений Такашо.
- Авжеж! – весело відгукнувся, все ще перебуваючи у захваті, Бодайтрошки. – Нам так роти заціпило від враження! Що я під час того «камінчика» навіть гадав: а чи зможу я насамкінець взагалі розмовляти?
- Авжеж, відчайдухи! – промовила бадьоро Мальованка. – То ви ще не бачили, що таке «камінчик з обертаннями»!
- Ні-ні, особисто з мене досить! – поспішила заперечити Пихатуня. – Ніяких «камінчиків», булижників і взагалі ніякої бруківки із цеглинами разом узятих!
- Вітаю шановне авжежство на теренах Великої Комори! – з відтінком урочистості зрештою промовив Папуцун, звертаючись до несподіваних гостей. – Ви по справах? Чи пролітаючи повз, вирішили зазирнути на гостину?
- Доброго дня, Папуцуне! - радісно відповіла Мальованка. - По справах, по справах!
- Тоді може спочатку по кухлю холодненького кваску? – щиро запропонував Папуцун.
- А чом би й ні! – майже разом відгукнулися Викрутасик з Бодайтрошком.
- Тоді бачите на ґанку Комори у затінку барильце причаїлося? – запитав Папуцун, вказуючи великим пальцем собі за спину. - Ось там і квасок! А поряд і кухлі знайдете. Пригощайтеся, хлопці! - Папуцун сплів пальці рук на своєму пухкому животі і повільними рухами вверх і вниз почав його погладжувати, начебто вказуючи, де о цій порі мав би знаходитися запропонований ним квасок. А відтак запитав у Мальованки з Пихатунею: - А вам, дівчата, кваску?
- Дякуємо щиро, Папуцуне! Але, мабуть, трохи згодом, - відповіла Мальованка. – Спочатку, за проханням Дідуся Шкарпетника, я б хотіла дещо в тебе дізнатися.
- І мене цікавлять кілька питань, - додала Пихатуня.
Зрозумівши, що мова піде про його найважливіші за все "господарчі справи", Папуцун відразу сповнився помітною відповідальністю. Він турботливо запросив дівчат доєднатися разом із ним до хлопців на ґанку Комори. Там на двох протилежних лавах, саме біля барильця з квасом, вони і розташувалися. На одній лаві - Мальованка із Пихатунею, а навпроти - Папуцун між Викрутасиком та Бодайтрошком по різні боки.
- Власне, - продовжила Мальованка, - більш за все мене цікавить: скільки ще необхідно запасти кормів для сонечок?
- Прошу всього півхвильки! - відказав Папуцун.
Він мигцем дістав з кишені простенького олівця і невеличкого записничка. Розкрив його на необхідній сторінці і нашвидку почав робити якісь обчислення. А як скінчив, то задумливо подивився у небо. Начебто там, серед напівпрозорих хмаринок, загубилася відповідь на просте Мальованчине запитання. Зрештою Папуцун ледь чутно крекнув. Опустив голову і, дивлячись на Мальованку, сказав:
- Все буде добре з твоїми сонечками!
- І це все? – намагаючись зрозуміти, запитала Мальованка. – Чи ще щось повідомиш більш змістовне?
- Для більш докладнішого повідомлення мені потрібна допомога чергової мурахи, – із знанням справи відповів Папуцун.
- Чергової мурахи? – здивовано запитала Мальованка. – А це що за чудасія?
- Авжеж! Ніяких тут чудасій! Ось дивись! - Папуцун різко підвівся з лави. Повернувся обличчям до входу у Комору і вигукнув: - Чергову мураху викликає головний комірник! До мене!
Двері Комори відчинилися. І з якнайбільшою швидкістю, на яку тільки здатні мурашині лапки, звідти вихорцем вилетіла мураха. Наблизившись до Папуцуна, вона виструнчилася перед ним у весь свій зріст і застигла, неначе вкопана, очікуючи подальших розпоряджень.
- А ну ж бо, шестилапо, - наказовим голосом промовив Папуцун, - повідом нам, будь ласка, залишки кормів для сонечок! - На ці слова мураха підняла до гори дві верхні лапки і знов завмерла.
- І що то має означати? – поцікавилася Мальованка.
- Здається вибачення за щось просить! - жартівливо припустив Викрутасик.
- Авжеж! – усмішливо погодився Бодайтрошки. – Дає нам зрозуміти нібито жалкує, що саме цими двома здійнятими догори лапками, потайки таскала до свого мурашника корм, призначений для сонечок!
- Невже це правда, Папуцуне? – із сумом запитала Пихатуня.
- Ні в якому разі! – зніяковіло заперечив Папуцун. – В моїй Коморі подібне неприпустимо!