6. Такашо і равлик Валантій.

Сонечко ледь встигло розпочати свою величну ходу від обрію до верхівки неба, а авжежка-перебирач Такашо вже стояв посеред подвір’я Великої Комори. Він ретельно вдивлявся у кожний затінковий куточок, що утворювався під покрівлями безлічі невеличких господарчих споруд, розташованих навкруги. Разом зі своїм навченим на перебирання ягід та фруктів равликом Валантієм, вони опікувалися відбором та належним зберіганням цих їстівних припасів. Був саме час ставати до роботи. Такашо помалу починав дратуватися:   

- Валантію, валяко, де ти подівся? Ну, що робити з цим колегою? Як тільки сонце припікає він десь хутко-хутко зникає!

- Ну, чого ти до нього прискіпуєшся, Такашо? – поспішив вступитися за Валантія головний комірник Папуцун, який споглядав за Такашо, сидячи на ослінчику неподалік у затінку та смакуючи кухлем холодненького кваску. – Начебто ти не знаєш, що слимаки не витримують довго на сонці. До того ж ми домовлялися, що ти переставиш його на роботу до нового ягідного сховища. Туди сонечко не дістає і затишно. При таких умовах сортувальник із Валантія визначний вийде!

- Так а шо? – як завжди ні про що запитав Такашо. – Авжеж, який «визначний»! Від учора він малину там під’їдав-сортував! Сьогодні думаю-гадаю до смородини дістанеться і також із задоволенням «посортує»! А взавтра-післязавтра, сподіваюсь, і про полуницю можемо взагалі не згадувати!       

- Авжеж, чого б я ото пересмикував? – спокійно сприйняв схвильованість Такашо Папуцун, смакуючи черговим ковтком кваску.

- Так а шо? – знов без потреби продовжував розпікатися Такашо. -  Коли я його ще малим равленям підібрав на березі річки Завиванки і приніс до себе додому, я ж як думав-гадав: якщо буду ставитися до нього, як до авжежки, а не як до звичайного равлика, то швидше він перетвориться на найрозумнішу істоту, яка б могла, на відміну від пересічного слимака, вирізняти дві-три ягоди поміж інших, а хоча б сім-вісім! Та бодай з десяток різновидів фруктів!

- Так ти ж і вишколив його! Він все чудово вирізняє! – затвердив Папуцун.

- Так а шо? – зніяковів Такашо. – Чому ж тоді він замість сортування і належного складання, тільки те і робить, що для себе перебирає, а потім одразу і жере без тями!

- Ну, зачекай ще трошки! Відчуваю, що Валантій се вже ось-ось припинить і нарешті почне-е-е… - загадково протягнув Папуцун.

- Так а шо «почне-е-е»? – повторив зацікавлений Такашо.

- І тобі помалу залишати, щоб згодом гуртом їсти! – Папуцун так залився сміхом, що ледь не впав з ослінчика.

Проте Такашо було не до радощів. Він подумки, не зважаючи на втіху свого співрозмовника, все намагався збагнути: що ж не так із равликом Валантієм? Аж раптом, десь позаду Такашо, ледь чутно скрипнули двері однієї з будівель. Він озирнувся і помітив, як з отвору дверей саме нового ягідного сховища заманячили спочатку равликові ріжки, потім голова на довгій шиї та, нарешті, сам Валантій - в усій своїй повній слимаковій красі. Оцінивши відстань до Такашо, він розпочав свій неквапливий, однак сповнений самовпевненості рух у його напрямку.

- От бачиш, Такаше, - зазначив Папуцун, - поки ми з тобою тут теревенимо твій Валантій вже давнісінько працює!

- Так а шо? – знов ні про що запитав Такашо. - Він із задоволенням негайно почав би змінювати свої нещодавні підозрілі думки щодо Валантія, проте уважно споглядаючи наближення равлика, відчув неладне: - А ну ж бо зажди-зажди, так а шо це в нього у роті?

- Щось червоне, кругле і, вочевидь, надто велике для нього, - відповів Папуцун. – Дивись, ледь несе!

- Та бачу, шо аж сопе від натуги! – зазначив Такашо, вже не маючи жодних сумнівів щодо ноші Валантія.

- Так це ж здоровезна полуниця! - нарешті здогадався Папуцун. - І як це він спромігся її вхопити?

- Так а шо то за дивовисько? От побачиш, це він навмисно мені дошкуляє! Хоче цього разу не тишком-нишком зачавкати, а щоб я бачив!         

Равлик Валантій наблизився до Такашо і дійсно поклав на землю біля його ніг ягоду полуниці. Опісля повільно підняв голову. Поволі витягнув шию. А свої щупальці-ріжки простягнув якомога ближче до обличчя Такашо таким чином, що равликові очі на кінчиках щупалець дивились прямо в очі Такашо.

- Так а шо б я ото витріщався? – не зрозумівши намірів равлика, запитав Такашо. – Довершуй вже своє слимацьке неподобство! Авжеж уминай, не вдавися!

Однак Валантій чомусь не квапився виконувати настанову. Не відриваючи одну з щупалець від Такашо, він одним оком зосереджено продовжував вглядатися йому в очі. А другу щупальцю опустив додолу і майже вткнувся іншим оком у полуницю на землі.

- Стривай, Такаше! – підходячи ближче, закликав Папуцун. – Здається, я здогадався чого Валантій домагається!

- Так а шо там здогадуватися? – запитав Такашо. – Снідати зібрався!

- Авжеж! Якби там снідати! Бачиш? Він одним оком дивиться на полуницю?

- Так а шо? А іншим оком на мене, щоб я на ту полуницю не зазіхав!