І

АВТОСТАНЦІЯ

1

Як давно я не був на автостанції! Звісно, я доволі рідко зараз виходжу з дому, не кажучи навіть про те, щоб виїжати з міста. Але отримавши лист від Келвіна я твердо вирішив, що час провідати сестру, адже зовсім скоро вона стане матір’ю. Вагітність проходила доволі важко, Олівія часто ходила до лікаря. Автобус зупинився на зупинці з красномовною назвою — Завод. За зупинкою була стара закинута прохідна заводу, що вже давно не працював. Поряд з нею була і розташована автостанція — кількасот метрів пройти праворуч. Після заводу ішла невелика заросляна ділянка, а далі — знак пішохідного переходу.

Всі люди, які потрапляли на це місце, проходили його поспіхом і в своїх турботах — адже думками їх поїздка на південь, куди і відходили звідси всі автобуси, уже розпочалася. Завод не працював, та і поблизу не було житлової забудови. Гуртожитки заводу, і ті простягнулися набагато далі і в інший бік. Ніхто не звертав особливої уваги на деталі. Як і я. В руках я ніс пакунки з подарунками для сестри та майбутнього племінника. Я не покладав великих надій на свого мрійливого зятя. В листі він натякав на нестачу коштів, що природнього в наш час для актора театру. Олівія в тім, була моєю улюбленою сестрою, закоханою в нього до нестями.

Попереду мене йшла висока білява жінка, волосся якої було зібране у кінській хвіст. На повідку вона тримала маленького жвавого песика, породи чіхухуа. Модна та дорога тваринка, навіть дивно що власниця збиралася їхати на автобусі з ним. Як до цього поставиться водій?

Та пройшовши прохідну і дійшовши до кущів, я звернув увагу на жахливий сморід. Він просто таки виїдав очі. Швидше всього, якийсь автобус, що проїжав повз, збив лиса чи щось таке. А на дворі кінець весни.

• Едді, обережно! — скрикнула жінка до песика. Який вирвав повідок і дременув в кущі. Вона, схоже, втратила на мить пильність. Жіноча інтуїція не підвела її, вона повернулася в мою сторону і благально глянула на мене.
• Доброго вечора, сер…Жахливий сморід…Чи не могли би ви допомогти мені забрати мого пса?
• Так, міс. — я відгорнув кущі і на мене вилетів пес із скавчанням. Він охоче повернувся до  своєї господарки. Що ж він там таке побачив?

Пройшовши далі, я наштовхувся носаком на дивний предмет. Присівши, я побачив що це… туфля. Та сама жіноча туфля. Яку ні з ким не сплутаєш. Синя туфелька з залізною пташкою на п’ятці. Подарунок батька. На мить я навіть перестав відчувати жахливий запах. Помилки не може бути… і пройшовши далі я побачив тіло Рут Файер, яка вже схоже давно лежала обличчям в землю в аж ніяк не природній позі…

2

• Отже…- слідчий напружено щось записував. У відділку було доволі прохолодно, та він сильно пітнів і помітно хвилювався. Лео Артенз, як сказали мені, був новою людиною, що прислали з іншого регіону. Рано було давати йому таку справу, як я чув одним вухом, проте як не є..
• Отже, Кевін Бредлі Гокінз, ваше повне ім’я. Ви стверджуєте що були знайомі з убитою панянкою. — чомусь я відчув зневагу в цьому реченні — Проте ви не спілкувались і між вами не було ніяких стосунків.
• Саме так, капітан. Я бачив Рут всього один раз і більше не зустрічав її до сьогоднішнього ранку.
• Коли ви познайомились?
• Восени сер. Вона працювала на автостанції поки не потрапила, як пізніше мені стало відомо, під скорочення. Я не мав її контактів, а в телефонній книзі не було її номера.

Лео занурив мене запитаннями в нашу першу і єдину зустріч, коли я проводив на  автобус свого друга. Рут працювала на касі автостанції — невисокого зросту, дівчина з русим волоссям, що акуратно завивалося. Вона відразу мені сподобалася, чого давно зі мною не було, та тут я миттю щось відчув. В неї були великі зелені очі, що нагадували мені листя своїм відтінком. Тоненькі пальчики, що рахували вправно купюри. Вона посміхалася, єдине що погляд мала втомлений. Кінець зміни, щойно вона обслужила нас, і я потиснув другу руку, до неї підійшла жіночка і вона перекинулися кількома фразами, почала збиратися. Я покурив на розі приміщення, а коли вона пройшла повз мене я звернув увагу на дві деталі — на її туфлі, лакові, сині, на невисокому каблучку і з фігуркою ластівки на п’ятці, та ніжні пахощі ванілі — досить популярний парфум, та він їй дуже личив. Я прискорив крок. Вона  обернулась і прискорила теж.

• Міс, підкажіть будь ласка…- вона стишила ходу — як…як називається ваш парфум?

Вона повернулася і здивовано глянула на мене

• Ванільний дурман від Кароліна Кароліна. Проте вони не дуже стійкі — лише на шарфі гарно тримаються.

Я підійшов до неї ближче і запитав, чи не можна скласти їй компанію в дорозі на зупинку

• Боїтесь ходити тут самі, сер? Дійсно, тут таке місце, що ще вбивця може вискочити з кущів. — вона засміялася і додала: — Гаразд, мене звати Рут Файер. Я вас захищатиму, але не раджу нападати на мене — я вмію захищатися.
• І в думках не було, міс! Моє ім’я Кевін Гокінз. Я сподіваюсь, не видався вам нав’язливим. Просто хотів би скласти вам компанію

Стояла рання осінь, та вечора вже були досить таки холодні, та Рут була закутана в шарф і світло-рожевому старенькому плащі — вона була  не схожа на ту, хто заробляє багато.

• А ще у вас красиві туфлі. Ніде не бачив їх раніше.
• Дякую, це подарунок мого батька. Він подарував їх мамі, щоправда, але вона їх не носила — віддала мені.

Пройшовши повз кущі, шось зашуміло, проте Рут не звернула особливої уваги.

• Тут багато пацюків бігає, містер Гокінз. Не лякайтеся. — засміялася дівчина.
• Я не з лякливих — в моменті я відчув себе осміяним і намагався виправдатися. Так, я не міг уже досить довго вважати себе спортивним, проте: — Я високий, доволі таки сильний чоловік 35 років, навіть сивина уже на скронях, чому мені боятися пацюків? Я боюсь тільки жінок, від них дійсно всього можна очікувати — сказано це було весело, та Рут не підтримала мій тон. Зупинка була порожня і ми стояли там лише удвох. Мені захотілось від хвилювання знову курити
• Ви палите, Рут?
• Ні, ніколи не палила. Та і брат скрутив би мені в’язи при зворотньому.
• У вас один брат?
• Старший і менший. А у вас?
• У мене велика сім’я, три сестри і два брати. Нас багато. — я додав — Ви часто самі повертаєтесь додому так пізно?
• Це ще не пізно, раз автобуси ходять. А взагалі, доволі часто — мої колеги мають дітей, тож більше бояться за свою безпеку. Мене не так шкода, тому і так. — Рут посміхалася.
• Ви не боїтеся раптових залицяльників?