Кожного ранку все повторюється,
ті ж самі - люди, затори;
а за вікном дощ з вітром грається,
не хочу це бачити, закрию я штори.
На кухню звичайно піду
зроблю собі чай за мед солодкого,
І знову біля вікна я сяду
спостерігаючи з вікна запотівшого,
як люди поспішаючись кудись ідуть,
і теж саме кожного ранку...
Поспішаючи то йдуть, то їдуть.
Комусь на роботу, а комусь на стоянку.
Навіщо так кудись спішити?
Потрібно житти кожною хвилиною,
просто своїм життям жити,
І радіти секундою кожною.
/_А.В._08.12.2014_/