Розділ 31

Пройшло три дні після того коли я написав Олівії але відповіді не було, аж тут раптом на телефоні загорілося сповіщення. Серце пропустило удар — то була вона. Олівія.

Повідомлення було коротким, але для мене воно значило весь світ: вона написала свій номер. Але одразу попередила, щоб поки не дзвонив — вона зайнята. І додала, що повідомить, коли можна буде поговорити.

Я прочитав кілька разів, не вірячи своїм очам. Потім швидко відповів, відправив свій номер їй у відповідь, щоб вона знала і зберегла.

Я сидів, тримаючи телефон у руках, і серце моє билося шалено. Нарешті — нарешті я мав її номер! Нарешті я міг відчути ще ближче її присутність, хоч би на хвилину, хоч би через повідомлення.

Радість переповнювала мене, я сміявся і водночас відчував хвилювання: коли настане той момент, коли я зможу почути її голос? Коли зможу сказати все, що тримав у серці стільки часу?

Але вже зараз я знав — цей номер, цей зв’язок — це не просто цифри. Це маленький місточок між нашими світами, нашими душами. І я готовий чекати, навіть якщо доведеться чекати довго. Бо тепер вона поруч, хоч би трохи, і це вже диво.

Вмить глянув на її номер — і запам’ятав. Він, мов музика, легко ліг у пам’ять, наче давно був у мені, ще до того, як я його побачив. Тепер, навіть якби колись усе забув — ім’я Олівії, її номер, її голос у повідомленнях, але головне те хто вона для мене— усе це залишиться у моєму серці назавжди.

Забути таке неможливо. Це наче забути викинути своє життя. Це не просто цифри, не просто ім’я — це частинка мене самого. Коли я дивлюсь на цей номер, у мені прокидається щось світле, тепле, справжнє. Наче Бог дав мені знак: «Ти не дарма чекав, не дарма вірив».

Я притулив телефон до грудей і прошепотів:

— Дякую, Господи, дякую за неї…

І відчув, як хвиля спокою огорнула мене, як теплий вітер доторкнувся до душі. Бо навіть якщо вона зараз далеко — її присутність уже поруч. І це найважливіше.

Взяв і зберіг Олівії номер без жодних вагань, пальці навіть трохи тремтіли, коли вводив цифри. Натиснув “зберегти” — і в полі “ім’я” написав «Моє життя»додав її фото. Бо так і є. Бо ніякі слова не змогли б точніше описати, ким вона стала для мене.

В ту мить усе всередині ніби заспокоїлося — як бурхливе море. Я довго дивився на номер Мого життя у телефоні, усміхаючись сам до себе, мов хлопчисько, який щойно доторкнувся до дива.

Поклав телефон на тумбочку, але через хвилину знову взяв його. Увімкнув екран, знову подивився на напис «Моє життя» — і легенько провів пальцем по ньому, ніби торкався її руки її волосся.

У мене піднявся настрій, серце билося швидше, ніби хтось у грудях натиснув кнопку «життя». Я сидів, дивлячись на екран телефона, і ловив себе на думці, що навіть повітря навколо стало іншим — теплішим, живішим.

Я був у стані солодкого очікування. Хотів, щоб з’явилось повідомлення від неї. Одне слово. НАБЕРИ. І я вже знав — коли вона напише мені то я хоч кінець світу настане я не вагаючись натисну виклик, навіть якщо кінець світу настане в ту ж хвилину.

Бо її голос — то не просто звук, то було б дихання мого спокою, ліки від усіх ран, що накопичились роками.

Я сидів, стискаючи телефон у руці, і думав, що, можливо, вона зараз теж дивиться на мій профіль, вагається, чи писати. І десь там, по той бік екрана, в її серці теж палає така ж сама іскра, але ні вона ж занята має справи ну та звісно що має щеб пак така, як вона дівчинка, як би моя воля я б її усе життя носив на руках сніданки, обід, вечерю готував, що ранку каву у ліжко для принцеси. То не тільки моя мрія, а моя реальність. Але поки я чекаю, на те щоб почути відчути поговорити.

Екран мовчав, але всередині мене вже вирувала ціла буря — з надії, нетерплячки й тієї дитячої радості, яку можна відчути лише раз у житті.

Відчував, як серце підскакує щоразу, коли поглядав на екран, і водночас боявся ворухнутись, щоб не порушити ту чарівну тишу очікування. Кожна хвилина тяглася нескінченно, а думки металися між «що якщо вона занадто зайнята» і «а що, як вона зараз усміхається, думаючи про мене».

Почав навть повторювати у голові її ім’я, тихо, майже шепотом, відчуваючи, як воно зігріває мене зсередини. Мабуть, ніколи ще її ім’я не звучало для мене так живо, так потужно. Кожна буква, кожен звук — як мелодія, яку я хочу слухати без кінця.

І навіть у цій тиші, серед пустих повідомлень, я відчував присутність її духу поруч, як невидимий обійм, який тримає мене за руку і дає сили терпіти, чекати і вірити.

Я почав уявляти, як зустріну її погляд, коли нарешті поговоримо, як пролунає її сміх, як зігріє мене її простий дотик. І ця уява давала мені натхнення, тепло і тиху впевненість, що все станеться так, як має статися.