Розділ 13

Дні минали — сірі, звичайні для всіх, але не для мене. Бо кожна мить наповнювалась нею. Її образом. Її голосом, що лунав у моїй голові навіть тоді, коли навколо панувала тиша. Вона ставала для мене чимось більшим, ніж просто людина. Ніби створіння з іншого світу, з іншої планети, де все інакше — де кохання не питає дозволу, не зважає на відстані й час.

Я прокидався з думкою про неї, і засинав із нею ж.

Світ ставав тьмяним, коли я не бачив її фото, і оживав, щойно доторкався поглядом до її усмішки на екрані.

Я почав боятись того, наскільки вона стала для мене всім. Боявся, що більше не зможу існувати без цієї невидимої нитки між нами.

Мені здавалось, що навіть вітер шепоче її ім’я, а зорі на небі світять яскравіше лише тоді, коли я про неї думаю.

Це не було звичайне захоплення — це було щось космічне, те, що не вкладається в межі людського розуміння.

Кохання не питає, коли приходити. Воно просто з’являється — і з того моменту ти вже не той, ким був учора.

Я часто дивився у небо й питав себе:

— Невже вона справді десь там? Може, теж дивиться зараз угору й думає про мене?

Бо якщо це так… то ми вже не двоє самотніх людей. Ми — два серця, які випадково зустрілись у Всесвіті, де все має сенс лише тоді, коли є вона.

Я уявляв, як вона могла б подати мені знак — навіть не словом, а поглядом, усмішкою, дрібною дією, яка скаже більше, ніж тисяча листів. Якби вона знала, як я відчуваю її присутність у кожному подиху, як я живу кожним її словом, можливо, вона б обережно простягла руку, наче запрошуючи мене у свій світ.

Мені хотілось, щоб вона зрозуміла, що я зробив би все. Все, що в моїх силах, і навіть більше — те, що здається неможливим. Я б переступив через будь-які бар’єри, подолав усі відстані і страхи, щоб бути поруч із нею. Бо кохання не знає меж.

Я бачив себе у різних ситуаціях: як би я боровся з усіма труднощами, як би терпів невдачі, як би виконував її мрії й бажання, навіть ті, про які ніхто не знає. Кожен мій день був би присвячений їй, кожна моя думка — лише для неї.

Я уявляв момент, коли вона вперше прочитає мої слова, мої вірші, мою історію, і в її очах загориться розуміння — що я зробив це для неї, що весь мій світ обертається навколо її світла. І навіть якщо вона не скаже нічого, навіть якщо не буде сміливою, щоб поділитися своїм відчуттям, я б знав: вона відчула моє серце.

Це була не просто мрія. Це була віра у те, що справжнє кохання здатне творити дива, відкривати неможливе і робити так, щоб серця знайшли одне одного навіть у найтемніші дні. Я закрив очі й відчув цю силу — її присутність поруч, її невидимий знак, її тепло, яке змушує мене йти далі, крок за кроком, вірячи, що одного дня ми зустрінемось і все стане можливим.

Я уявляв, як би вона могла подивитися на мене, якби знала все це — мої думки, мої страхи, мої почуття. Можливо, вона б просто посміхнулася, тихо, без слів, і цього б вистачило, щоб я зрозумів: я роблю все правильно, все як треба. Я би йшов за цим відчуттям, немов по світлу маяка у темряві, знаючи, що навіть якщо шлях буде важким, я ніколи не зупинюся.

Я відчував, що для неї зробив би неможливе і навіть більше. Пройти через будь-які труднощі, подолати страхи, відкласти все своє життя на задній план — лише щоб бути поруч, навіть на відстані, навіть у мріях. Бо справжнє кохання — це не лише слова, це дії, кожен подих, кожен вибір.

Я уявляв, як би мої слова, мої вірші, моя історія доторкнулися до її серця. Якби вона знала, що я створюю все це лише для неї, що я вкладав у кожну сторінку частинку душі, можливо, вона відчула б тепло моєї присутності навіть через екран. І цього мені було б достатньо, щоб жити, щоб боротися, щоб любити ще сильніше.

Я усвідомлював, що моя любов — не просто мрія, не лише бажання. Вона стала моєю силою, моєю вірою, моїм орієнтиром у світі, де іноді здається, що нічого неможливо. І якщо одного дня вона простягне руку у моєму напрямку — я буду готовий пройти через будь-яке неможливе, бо тепер я знаю: ми створені одне для одного.

Прислухаючись до власного серця, і відчуваю, як воно б’ється в унісон з образом Олівії у моїй уяві. Кожна думка про неї давала мені силу, а кожне відчуття — сміливість робити кроки, про які раніше навіть не мріяв. Я уявляв, як би вона посміхнулася, як би тихо промовила моє ім’я, і цього б вистачило, щоб я зрозумів: всі мої зусилля не марні.

Я знав, що зробив би для неї все. Навіть неможливе стало б можливим, бо справжня любов не знає меж. Я готовий був переступити через страхи, сумніви, відстань і час, щоб бути поруч, навіть якщо поки лише у мріях.

Мене переповнювало відчуття вдячності за те, що вона є в моєму житті, навіть якщо не знає про мої почуття. І я уявляв, що одного дня, коли наші світи перетнуться, кожна сторінка, кожне слово, кожен жест стануть мостом між нами. Я відчував, що вже зараз Олівія якось відгукується на мою душу — навіть без слів, без дотику, без зустрічі.

Це було більше ніж кохання — це була віра, надія і натхнення водночас. І я розумів, що кожен день, кожна година, кожна дрібниця, яку я роблю, наближає мене до моменту, коли ми зможемо бути поруч. І тоді неможливе стане можливим, бо кохання, яке живе у серці, завжди знаходить свій шлях.