Розділ 10

Було п’ята ранку, коли телефон вирвав мене зі сну — різкий, як сигнал тривоги в тиші. Я схопився, дивлячись на екран: невідомий номер, потім повідомлення від колеги — «У нас атака. Терміново». Серце відразу стукнуло швидше. У грудях прокотилася та сама холодна тривога, про яку я відчував напередодні — але тепер вона стала реальністю.

З першої секунди я знав: це не звичайний баг. Повідомлення в логах, незвичні потоки запитів, одночасні підозрілі транзакції — усе вказувало на скоординовану атаку. Хакери націлилися на систему великого клієнта нашої компанії, прагнучи вивести кошти — і сума, яку вони намагалися вивести, сягала двох мільйонів гривень.

В офісі ще не було нікого, лише мерехтіння моніторів і звук вентиляції. Я швидко підключився до віддаленого доступу, руки працювали самі. Намагався не думати про втому чи про те, що вчора було святкування і книга — зараз кожна секунда була на вагу.

Пам’ять про Олівію — її тихе «дякую» і посмішка на заставці телефону — була моєю опорою. Я робив глибокий вдих і включив усю увагу на задачу. Інші ще збиралися, хтось пробував аналізувати, але паніка в очах колег була помітна: багато хто розводив руками, не розуміючи, звідки прийшов удар і як швидко його нейтралізувати.

Я почав з найголовнішого — ізоляції. Потрібно було відрізати вектор атаки, не дати зловмисникам завершити транзакції. Я одразу відключив підозрілі вузли від мережі, тимчасово зупинив критичні сервіси, які могли стати каналом виводу коштів, і запустив внутрішні перевірки цілісності. Ніяких детальних технічних інструкцій — лише швидкі, рішучі кроки, які блокували подальший виток проблеми.

Паралельно я перевіряв журнали транзакцій. Було видно: кілька запитів уже стояли у черзі на обробку. Я відправив екстрений відкат останніх змін, скоригував правила фільтрації, застосував тимчасові блоки на рахунки, куди намагалися переказати гроші. Це були рішення, які потрібно було приймати миттєво — і я їх приймав.

Колеги намагалися допомогти, але багато хто виявився розгубленим перед таким масштабом. Я взяв на себе координацію: дав завдання одному — переглянути логи доступу, іншому — перевірити цілісність бази, ще одному — тримати зв’язок із клієнтом і повідомляти про будь-які підозрілі платежі. Відчувалося, що команда, хоч і змучена, починає діяти як єдине ціле.

Через годину напруженої роботи я помітив слід в мережі — аномалію, що вела до зовнішнього проксі-сервера. Я ініціював блокування цього каналу і відправив запит на тимчасову заморозку підозрілих транзакцій у платіжному шлюзі. Серце билося як калата — бо саме в цю мить стояло питання: чи встигнемо? Чи вдасться врятувати гроші клієнта?

Коли команді вдалося зупинити потік і закріпити блоки, я відчув, як у грудях трохи розігналося полегшення. Але робота ще не закінчувалася: треба було відновити нормальний режим, переконатися, що всі дані цілі, і підготувати звіт для правоохоронних органів. Поки інші відновлювали сервіси у захищеному середовищі, я контролював, аби жодна транзакція не пройшла — і ні копійки не була виведена.

Коли ранкове світло почало заходити у вікна офісу, стало зрозуміло: ми встояли. Два мільйони гривень — мрія зловмисників — залишилися в системі. Ніхто нічого не втратив. Команда приблизно оцінила масштаби, і вперше за довгий час у поглядах колег з’явилося полегшення. Вони дякували, хтось потиснув руку, хтось лише мовчки кивнув. Я відчував втому в кожному м’язі, але і гордість: ми зробили це.

Коли перші повідомлення почали надходити від клієнта з подякою й питанням «хто це зробив?», я тихо відповів: «Ми це зробили разом». І в глибині душі знав: іноді ти повинен бути тим, хто не складає руки, коли всі інші вже відчувають безсилля.

Повертаючись додому після виснажливого ранку, я зупинився на хвилину біля вікна й подивився на небо. Було ясно, тихо — ніби світ погоджувався із тим, що сьогодні сталося. Я дістав телефон, подивився на її фото і відчув, як посмішка повертається сама собою. На короткий момент мені здалося, що її образ на екрані мовчки дякує мені.

Я ліг у ліжко і заснув миттєво — від втоми й полегшення. Завтра знову робочий день, нові виклики, нові рядки коду. Але сьогодні я знав одне: коли навколо гримить буря, іноді вистачає одного голосу тиші — і він зможе привести корабель до берега.