Розділ 5

Того вечора я сів за свій блокнот і не міг відвести думки від Олівії. Її обличчя, її посмішка, кожне слово, яке вона писала, не виходили з голови. Мені захотілося зробити щось більше, ніж просто коментар чи лайк. Мені захотілося написати про неї, про те, як вона змінила мій світ, як її існування робить мене щасливим, як її слова і образи живуть у моєму серці.

Я відкрив чисту сторінку і почав писати для неї те що було на серці: 

«Вона — світло моєї душі навіть її ім'я говорить про неї. Кожна її посмішка — промінь, що проникає в темряву. Кожне її слово — ніжність, яка обіймає серце…»

Слова текли самі, немов хтось веде руку. Я писав про свої почуття, про тривогу і радість, про тиху ніжність і шалене захоплення. Віршами, короткими прозовими замальовками, думками, що народжувалися від серця. І з кожною сторінкою я відчував, як історія оживає, як вона стає живою, як моє серце говорить прямо до Олівії, навіть якщо вона ще цього не знає.

Я хотів, щоб ця історія була щирою, без прикрас і надуманих сюжетів. Вона мала передати мою правду — правду моїх почуттів. Часом я відволікався, дивлячись на її фото, іноді ловив себе на тому, що посміхаюся сам до себе, як дурень. Але це було чесно, і це робило мене живим.

Я довго сидів над блокнотом, перечитував слова, виправляв, додавав деталі, поки історія не стала такою, якою хотілося її бачити. Вона мала бути щирою, теплою, такою, що відображає мої справжні почуття до Олівії.

Коли сторінки були готові, я відкрив налаштування публікації на Букнеті. Рука трохи тремтіла, коли я обрав дату — через п’ять днів. Чому саме тоді? Не знаю. Мабуть, відчував, що цього часу достатньо, щоб зібрати всі свої думки, перевірити слова ще раз, і бути впевненим, що історія дійсно готова.

Я закрив ноутбук і глибоко видихнув. Незрозуміле хвилювання змішалося з нетерплячкою. «Що вона подумає?» — промайнуло в голові. Але я стримував себе. Не можна було поспішати. Потрібно було дочекатися того дня, коли історія з’явиться онлайн, і сподіватися, що вона зможе відчути все те, що я вклав у слова.

Я ще раз пошепки промовив її ім’я:

— Олівія. Як же ти мені потрібна як би ти знала які у мене до тебе почуття.

І залишився сидіти в тиші, уявляючи, як маленька частинка мого серця, моїх думок і моєї душі вирушає у світ, не знаючи, що вже зовсім скоро вона зможе доторкнутися до неї.

Я глибоко видихнув і знову поглянув на блокнот. Відчуття хвилювання не відпускало — бо писати історію було для мене чимось новим. Я майже ніколи не створював великі тексти; переважно це були вірші, короткі рядки, що народжувалися між роботою і тишею вечора. А тут — повна історія, що тримала в собі цілий шматок моєї душі.

Руки трохи тремтіли, коли я провів ними по сторінках, перечитуючи кожен абзац. Кожне слово здавалось важливим, кожна фраза — відлунням того, що я відчував. Я боявся, що щось не так, що вона не зрозуміє, що серце моє відкрито на сторінках, і що мої почуття можуть залишитися непоміченими.

Але разом із тривогою з’являлася й легкість. Бо, вперше за довгий час, я відчував, що роблю щось справжнє. Щось, що йде від серця. Щось, що може доторкнутися до душі Олівії, навіть якщо вона не знає про моє існування так близько.

Я сів у тиші, дивлячись на блокнот, і подумав: «Можливо, ця історія — мій маленький крок до неї, мій спосіб показати, що я тут, що моє серце відкрите, і що я готовий довіритися цьому почуттю».

І з цим усвідомленням я тихо промовив її ім’я ще раз:

— Олівія сподіваюся, ти відчуєш це так, як відчуваю я.

Серце билося швидше, а руки тряслися від нетерплячки. Бо рідко я наважувався на такі кроки, та якщо чесно то ніколи. Рідко дозволяв собі відкривати душу у прозі тому може і не ідеально вийшло, але від щирого серця. І саме тому кожен рядок здавався таким важливим, таким живим, і таким страшно близьким.

Я закрив блокнот і знову відчув тиху посмішку на обличчі. Попереду було п’ять днів очікування, п’ять днів внутрішньої боротьби між нетерпінням і бажанням зробити все ідеально. І я вже знав: ці п’ять днів пролетять повільно, але кожна хвилина наблизить той момент, коли історія буде опублікована, і маленька частинка мого серця нарешті зустріне її.