
Жила-була колись на світі одна поетка-музикантка, про творіння якої ніхто не знав. Вирішила вона втекти з рідного дому, щоб врятувати своє життя від нелюдів, що ховалися в образах звичайних людей.
Одне лише бажання було в неї — сховатися далеко в горах і писати книги. Не бачити жодної людської душі — здавалося, це була нездійсненна мрія. Але вирвавшись із доріжки, що могла б привести переслідувачів до неї, вона знайшла надію на краще, розділивши свій побут зі звірами, які одразу ж її прийняли.
Буква за буквою, слово за словом — і так поетка-музикантка до старості років вкладала у свої творіння всю душу. Коли серце давало останні поштовхи, а у малесенький дерев'яний будиночок самітниці вдарив сильний ураган, усі її душевні терзання полетіли крізь вікно.
Аркуші були заламіновані, і жодна гроза не могла їх знищити. Довгі роки творіння літали й плили цілим світом, поки їх не почали знаходити люди. Один лиш підпис «Кірі Сон» сповіщав світ, що це та сама недозрозуміла генійка. Знайшовши всі рукописи, люди об’єднали їх у книгу.
~ Ласкаво прошу в автономну систему щастя! ~