Червоний Мак

Сіра, кам'яна пустеля. Ні єдиної травинки, ні душі навколо, тільки розпечене сонце над головою.

Він стояв один, серед сірих, гарячих каменів. Один, в кам'яній пустелі, без краплі вологи, без друзів.

Він стояв та дивився на сонце, на безжальне біле сонце пустелі у себе над головою.

Все своє життя він мріяв про тепло й світло, все своє життя, долаючи перешкоди, він жадав побачити сонце. І ось воно, нещадне й пекуче, але таке рідне та бажане.

Він дивився на нього, вбирав його світло й тепло. Він не міг на нього надивитися, це була любов з першого погляду.

Камені ще більше розжарювалися, жар ставав нестерпним, але він його не відчував.

Він милувався своєю мрією. Йому було добре, спокійно на душі.

Все його життя полягало в одній єдиній меті: досягти сонця, побачити його, погріється в його променях та потім померти під його променями.

Вбираючи його він набирався сил, ставав потужнішим й водночас втрачав останні краплі вологи, останні краплі життя.

Чи побачить він завтра своє божество? Так чи ні? Мету життя він вже досяг, залишилося тільки довше побути поруч з нею. Насолодиться кожною відпущеною йому миттю.

Він розквітав і перетворювався. Його пелюстки посміхалися сонцю і ніщо не могло зупинити його. Він вмирав.

Червоний мак стояв переможцем, поміж сірого розпеченого щебеню.

Жити йому залишалося лише дві-три години, поки його не покриє гаряча лава асфальту.