Дивна відьма

В різнокольоровому натовпі майбутніх адепток позаду нас почалась якась метушня, і я помічаю, як рижоволоса відьмочка ніби в трансі, рухається в напрямку до нас. Її  майже білі моторошні очі дивляться чітко перед собою, що виглядає так, ніби дівчина сліпа. Руді локони в хаотичному порядку розкидані по плечах, а губи зжаті в тонку лінію, зливаються кольором зі шкірою. Чорне плаття різко контрастує з такою незвичайною зовнішністю рудої.

Підмічаю, що і Вівіан здивовано дивиться на незвичайну відьму і підходить на крок ближче до мене, в німому жесті показуючи, що її щось злякало.

- Привіт! Я Луна,- каже відьмочка. - мені здається, що ми з вами подружимось. Я вже знаю це!

Після цих слів обличчя рудої раптово стає яскраво червоним, а очі розширюються від хвилювання. І от що дивно, на її обличчя ніби в одну мить повернулись всі фарби світу. Яскраві зелені очі ніби світяться зсередини в обрамленні темних густих вій. На насичених рожевих губах, ніби щойно цілованих самим сонцем, розцвітає усмішка, а рум’янець на її щоках підказує мені, що така нестримність з дівчино не вперше.

- Ох, вибачте, вибачте!- каже Луна, притуляючи свої руки до грудей в занепокоєнні. - Я часто перевищую свою вітальну котушку. Але, справді, я так рада, що ми зустрілися! Я вже давно передбачила, що ми будемо найкращими друзями, і ось ми нарешті познайомились!

Її незграбність та неповторна сонячна енергія переповнюють дівчину і всіх хто має можливість спостерігати за тим як ця на перший погляд дивна відьма намагається виправдовуватись.

Вівіен, здивована як і я, теж зауважила зміни, які відбулись з Луною.

Коли я все ще стою як моноліт і не можу прийти до себе, подруга уже обнімає нашу нову знайому. В цьому і вся моя Віві.

- Луно, ти просто неймовірна! - сміючись стверджує Вівіен. - Ми точно станемо найкращими друзями!

- Так ти провидця?-  запитую з посмішкою, все ще не наважуючись підійти ближче. Ловлю себе на думці, що дівчина ще більш незвичайна, як здавалося на перший погляд, адже активний і чітко виражений дар мають тільки ініційовані відьми, які закінчили навчання в академії, а не прості абітур’єнтки.

- У нашій сім'ї цей дар передається з покоління в покоління і кожна наступна відьма розвиває його ще швидше, у мене  він розкрився ще до ініціації. - соромʼязливо відповідає Луна на незадане мною питання.

- Так ти Луна Ловетт? - вигукнула збентежено Вівієн.

Відьмочка ніби завмерла на мить, погляд її зупинився на мені, усміх став трохи напруженим, і вона відчула, що тепер момент вимагає від неї чогось більшого.

- Так, я Луна Ловетт,- стверджує, при цьому невідривно дивлячись мені у вічі, ніби те що от от скаже ця провидця якимось дивним чином стосується і мене. Що за дурні думки родяться в моїй голові? Мабуть це через кошмари, втомилась настільки що придумую собі усіляке.

- У нашій родині обов'язки перед богинею Раміною є найвищим пріоритетом. Так, ми зазираємо в майбутнє, а часом і в минуле і маємо нести відповідальність за збереження порядку та гармонії у світі. І тоді коли баланс порушується, мусимо відновити його за будь-яку ціну. – слова, які відьма впитувала з молоком матері влились і в мене, немов золота ріка з магічним потоком. Чому це відчуття було таким потужним? Чому я так сильно відчула, що це пов'язано зі мною?

- А на який факультет вам би хотілося поступити? - усміхаючись так, ніби в не було цієї напруги у її словах всього декілька секунд назад, запитує Луна.

- У мене краще за все виходить лікувати. В нашому маєтку багато собак, яких так обожнює мій батько і  мені доводилося їх лікувати за допомогою магії.- з ентузіазмом відповіла Вівіен.

- А я завжди мріяла навчатись на факультеті стихій, тільки от не впевнена що зможу.

- Аврора у нас сильний маг води. Перестань себе понижувати! – промовляє Віві. – Хто в три роки змусив квіти не в’янути пів місяця? Хто весь час заморожує для дітей на ринковій площі гірки для ковзання? Хто заморозив цілий ставок влітку?

- Вівіен, хватить! Ти ж прекрасно пам’ятаєш, що вдруге таке я вже ніколи не змогла повторити. – з сумом проговорюю я. – Всі викиди магії бувають тільки під час сильних емоцій. – пояснюю я Луні – Я не можу контролювати свою магію.

Тут погляд Луни знову пройшовся по мені і якось ніби співчутливо, що вкотре підтверджувало що відьма знає набагато більше як може собі дзвонити показати.

- Для цього ми і в академії, досягти гармонії у всіх її значеннях. – промовляє дівчина, вказуючи на моє серце. - Твої здібності  - це не просто стихійна магія води, вона відображає силу і зв'язок з природою. Та те, що тобі вдавалось, це лише початок того, на що ти здатна. Треба лише повірити у себе та силу.

Потім вона обертається до Вівіен з посмішкою.

- І ти, Вівіен, маєш вражаючі здібності. Твоя здатність лікувати і відновлювати - це дар дуже особливий дар, а коли ти його повністю опануєш і навчишся не пливти по течії, а довіришся своєму серцю, це повністю змінить світ.

- Ого! Так це пророцтво для мене? Ти це бачила? – з шаленими очима запитує Віві, на що Луна тільки усміхається.

В цю ж мить високі двері перед нами відчиняться і в коридор виходить Маора – верховна відьма ковену.