Під воротами академії

Ранок почався як і завжди у всі важливі дні, з метушні. Мої руки тремтять, нерви намагаються взяти наді мною гору, але я стараюся залишатися спокійною.

Підбираю одяг - щось просте, але відповідне для цього особливого дня. Вибираю кращий з варіантів, який є в моїй шафі. Це красиве темно зелене плаття – подарунок батька на двадцять років, доповнюю образ смарагдовою підвіскою, майже єдиною річчю яка залишилась після смерті мами. Неслухняне волосся сягає до талії, темні майже чорні локони ніколи не хочуть вкладатись красивою і модною зачіскою, через що більшість часу я просто підв’язую на потилиці частину волосся, а решту вільно звисає. Сьогодні ж вирішую заплести  елегантну косичку, яку мене навчила плести моя подруга Віві. Врешті-решт, я готова - готова підкорити Змієгородську академію відьомства (скорочено ЗАВ).

Коли я вже зібрана виходжу з кімнати замічаю батька, у якого на очах блистять сльози.

- Розочко! Яка ж ти прекрасна, моя доню, і так схожа на маму, як шкода що вона цього не побачить. – підходжу ближче і беру тата за руки.

- Вона все бачить, тільки твоїми очима. – шморгаючи носом шепочу я, намагаючись заспокоїти батька, який і досі не може оговтатись від втрати.

- Ану швидко відповідай! – бадьоро промовляє батько. - Моя юна відьма готова підкорити академію? Не чую позитивної відповіді. – велично і що найменш генеральським голосом запитує в мене.

- Це ваш наказ, мій генерале? – таким самим жартівливим тоном запитую я, підмічаючи глибокі морщинки під очима від широкої усмішки, найріднішої мені людини. – Готова!

Ми вирушаємо до воріт академії.

Як тільки дверцята нашого екіпажу відкриваються мій погляй падає на величезне скупчення молодих відьмочок під високими воротами омріяного навчального закладу. А це ще ж ми виїхали вдосвіта, який ж тут буде балаган після того як ворота академії відчиняться?

- Рорі! – чую гучний викрик в праве вухо і в той же час мене майже збиває з ніг ураган на ім’я Вівієн Габбат, майбутньої маркізи. Вона міцно стискає своїми тонкими пальчиками мій лікоть і продовжуючи голосно кричати в моє вухо, щоб хоч трохи бути зрозумілою серед гомону натовпу.

- Ой, Віві, ти майже зробила мене глухою! - відгукуюся я, втомлено посміхаючись.

- Прости, прости! Я так була зайнята плітками, що забула про увесь світ навколо! - зізнається вона, трошки збентежено. - Ти не повіриш, які новини я дізналась за останню годину від тих відьмочок-абітурієнток! Одна з них, Кларіса, розповідала, що вона майже взяла участь у дивовижному експерименті з астральною проекцією. Як ти думаєш, що це може значити?

- Не знаю, але хіба цим не маги займаються?

- Так от, з головного, - продовужує Віві. - Я зустрілаа красунчиків магів, які проходили повз! І ти не повіриш, один із них, звісно ж високий блондин запросив мене ввечері прогулятись столицею! - Віві виглядає захоплено, як дитина, яка отримала купу солодощів. Насправді я і сама часто була свідком подібних ситуацій, коли мою подругу запрошували на побачення.

Вівієн - це справжня красуня, що привертає увагу своєю грацією і елегантністю. Її білосніжне шовковисте волосся завжди розкішно випрямлене і обрамляє її ангельське обличчя. Віві має виразні сині очі, які блищать як сапфіри під сонячним промінням. Сьогодні вона одягнена у вишукане плаття, що виготовлене з дорогоцінного матеріалу, воно доповнене вишуканим візерунком на талії і вигідно підкреслює її фігуру. Тому сприймаю її ентузіазм на рахунок майбутнього побачення з явним сарказмом

- Вау, це звучить як початок нової 501 історії кохання Вівієн Габбат! - я відповідаю з вдаваним захватом, весело усміхаючись. - Ти впевнена, що тобі ще не надоїло зводити з розуму цих бідних юнаків?

- Звісно ні! Як можна пропустити таку можливість? Можливо він якраз той самий, який змусить моє серце битись швидше! – замріяно відповідає Віві. Уже через дві секунди коли подруга відкриває свої прекрасні бездонні очі, я бачу що вся радість кудись безпощадно зникла, а пухкі губи легенько зжались. - Так, ти права, Рорі. Який сенс закохуватись, якщо я сама не вправі вирішувати, кого назвати своїм чоловіком. Скоріш за все, після закінчення академії я повернусь у сімейний маєток і проведу решту свого життя з якимось багатим снобом якого вибере мені батько.

У світі аристократів існують свої власні закони, які віками не підлягали зміні чи перегляду. Від високого дворянського роду очікують, що їхні спадкоємці будуть служити не тільки честі і славі, але і продовжувати родинну традицію. У таких родинах шлюби часто бувають договірними, а не побудованими на взаємній любові.

Молоді аристократи часто змушені відкладати свої власні мрії і бажання, щоб задовольнити очікування своїх батьків і родичів. Навіть якщо вони мріють про інше життя, їхні обов'язки і зобов'язання перед родом завжди першочергові.

У такому світі Вівієн Габбат стала не винятком. З родини аристократів, їй було відомо ще з юності, що вона має додержуватися родинних традицій та очікувань. Вона здавалося б звикла до того, що її майбутнє було визначене ще до того, як вона народилася.

Однак Віві вдалося виграти трохи вільності. Після довгих благань батьки згодилися на навчання доньки в Академії Відьомства, що було рідкісною розкішшю у їхній родині. Ці чотири роки в академії стануть для відьмочки часом відкриттів, самопізнання і свободи, яку вона раніше не знала, де вона може вирішувати, ким вона хоче стати, і як хоче жити своє життя.