8

Розділ 8.

Після обіду всі повільно перебираються до вітальні. Хлопці вмощуються на м'якому дивані обговорювати футбол, а господиня тільки-но зібралася згрібати тарілки, як гостя спритно підхоплюється з місця:

— Зінаїдо Петрівно, відпочивайте! Я все сама приберу й помию, вам же важко після плити.

Жінка кидає на мене виклично-зверхній погляд, виразно демонструючи, яка ідеальна та дбайлива колишня її сина порівняно з невихованою й лінивою невісткою. Я лише внутрішньо всміхаюся — змагатися з нею в митті тарілок на арені свекрухи у мене немає жодного бажання.

— Валіку, як ти міг втратити таку гарну дівчину? — с захопленням каже вона, дивлячись на нього. — Як би ви тоді одружилися, в мене мабуть, уже були онуки. Вікторія завжди говорила, що хоче сім'ю: чоловіка та двох діточок, не те, що твоя дружина, яку тільки кар'єра цікавить.

Він скромно промовчує, вона досі не в курсі, що справа вже давно не в мені. Це він ще не готовий стати татом. В нього завжди якісь відмовки, то спочатку треба на ноги встати й добре заробляти, то купити власне житло. Тепер вже й квартиру взяли в іпотеку, заробляємо достатньо, а він говорить: «Ремонт зараз, які діти?». Та в його матері завжди я в усьому винна.

Минає хвилин двадцять. Розмова у вітальні мляво тягнеться, і я раптом помічаю, що коханого поруч немає. Спочатку думаю, що він вийшов на ґанок чи до вбиральні, але він досі не повертається. Спокій усередині змінюється знайомим тривожним поколюванням. Підвівшись із крісла, тихо виходжу у коридор і прямую в бік кухні. Підійшовши до дверей, зупиняюся. Двері злегка прочинені, зсередини лунають тихі, але напружені голоси. Затамовую подих і прислухаюся.

— Віка, припини цей цирк, — тихо, але суворо говорить він. — Навіщо ти це робиш? Влаштовуєш шоу перед моєю дружиною?

— А що я такого роблю? — її голос звучить м'яко, з награною ніжністю. — Я просто зайшла в гості до твоєї мами. Чи мені вже згадати наші найкращі роки не можна? Ти ж знаєш, як у нас усе було чудово…

— Чудово? — він видає короткий, гіркий смішок. — Ти справді вирішила про це згадати? Нагадати, чому ми не разом? Ми розійшлися через тебе. Через те, що ти загуляла з тим хлопцем з паралельного курсу, поки я на двох роботах пахав! Ти сама все зруйнувала.

— Я була молодою та дурною! — палко вигукує вона, в її голосі щирий розпач. — Але зрозуміла це тільки тоді, коли втратила тебе. Я ще досі тебе кохаю. Чуєш? Досі кохаю тільки тебе!

Крізь щілину в дверях бачу, як вона робить крок уперед і подається всім тілом до нього. Простягає руки та міцно обіймає його за плечі й тягнеться губами за поцілунком. Всередині мене все похололо. Повітря з легень виривається з гарячим болем, а серце б'ється десь у самій горлянці.

— Прибери руки! — різко вимовляє він та, одним рухом скидаючи її долоні зі своїх плечей, відступає на крок назад.

Різко розвертаючись від неї, він дивиться в бік прочинених дверей і його блакитні очі зустрічаються з моїми. На його обличчі миттєво з'являється переляк:

— Кохана… Ти все неправильно зрозуміла!

Але я вже не слухаю. В очах з'являються сльози, розмиваючи силуети. Не чекаючи більше жодної секунди, розвертаюся і біжу від кухні, гарячково ковтаючи ображаючий, важкий біль.