3.1

Розділ 3.1.

Він на мить замирає з піднесеною ложкою, а потім злегка зітхає та трохи винувато посміхається. Його блакитні очі миготять тими самими іскорками, які завжди зраджують його, коли він намагається підійти до складної теми.

— Ну от, знову ти мене наскрізь бачиш, — опускає ложку й злегка стискає мою долоню, що лежить на столі. — Гаразд, зізнаюся. Віра… а що ти планувала робити цими вихідними?

Повільно роблю ковток капучіно, примружившись і злегка нахиливши голову набік:

— М-м-м, дай подумати. Відпочивати після важкого тижня, виспатися, погуляти з Бонею в парку та нарешті подивитися той серіал, про який ми говорили цілий місяць. Чи у тебе є інші ідеї?

— Є… — робить паузу й дивиться на мене тим самим благальним поглядом, проти якого мені завжди важко встояти. — Мама телефонувала вдень. Вони з татом дуже кличуть нас у гості на ці вихідні. У нього якраз ювілейний збір урожаю в садку, а вона хоче влаштувати сімейний обід у альтанці. Передавала тобі привіт.

Настрій на секунду просідає. Поїздка в передмістя до його батьків для мене завжди була випробуванням для нервової системи. Його мати, Зінаїда Петрівна, так і не змогла змиритися з тим, що син одружився зі мною. У її ідеальному світі поруч із ним мала бути зовсім інша дівчина — Віка, донька її найкращої подруги, з якою він зустрічався ще з університету. Вона була «своєю», правильною, ідеальною кандидатурою, яку свекруха досі згадує з прихованим сумом при кожній нашій зустрічі.

— Валік… — м'яко, але з зітханням починаю. — Ти ж знаєш, як твоя мама на мене дивиться. Кожен мій візит — це справжнє випробування на міцність. Вона обов'язково натякне, що я погано готую, або випадково згадає, як Вікторія нещодавно телефонувала їй і запитувала про твоє здоров'я. Я правда втомилася за тиждень і просто хочу спокою, а не відчувати себе на іспиті, який я наперед провалила.

— Я все розумію, чесно, — підсувається ближче та обережно бере обидві мої долоні у свої теплі руки. — Знаю, що у вас складні стосунки, й мені дуже прикро через це. Але обіцяю, що цього разу не відійду від тебе ні на крок. Якщо вона почне свої шпильки — ми одразу збираємося і поїдемо додому. Мені правда дуже важливо, щоб ми побули там разом. Будь ласка, заради мене.

Він дивиться на мене своїми світлими, щирими очима, і я розумію, що моя фортеця починає здаватися. Він так багато робить для мене, так турбується, що відмовити йому зараз — це зіпсувати цей чудовий вечір.

— Ти нестерпний… — важко зітхаю, але кутики моїх губ все одно здригаються від посмішки. — І цей тірамісу був підлим козирем.

— Це означає «так»? — його обличчя вмить сяє радощами.

— Це означає, що ми їдемо максимум на один день, і якщо твоя мама знову згадає про Віку, ти особисто відвозиш мене назад, — вимовляю зі вдаваною суворістю.

— Домовилися! Ти в мене найкраща, — він нахиляється через стіл і ніжно цьомає мене в щоку. — Дякую, кохана. Обіцяю, я буду твоїм надійним щитом від будь-яких материнських натяків.

Посміхаюся і роблю ковтот смачного капучино. Вечір залишається теплим, але в думках уже вимальовується план стратегічної оборони на завтрашній вихідний у передмісті. З'їдаю десерт, відчуваючи, як остаточно розчиняється втома робочого тижня. Додому ми повертаемося повільно, тримаючись за руки під нічним зоряним небом. Прохолодне повітря приємно освіжає після теплого залу кафе, а всередині розливаєть солодке, спокійне відчуття тихого сімейного щастя.