3

Розділ 3.

Близько восьмої вечора в передпокої нарешті лунає звук замку, що відкривається, і Боня, яка тільки-но дрімала на своєму килимку, кулею мчить до дверей. На порозі з'являється Валік, він трохи втомлений після робочого дня, але на обличчі тепла, рідна посмішка, від якої на душі одразу стає легко. У руках у нього невеликий букет моїх улюблених кущових троянд.

— Привіт, дівчатка, — посміхається, нагинаючись, щоб потріпати улюбленицю, що задерикувато крутиться поруч, а потім притягує мене до себе й цілує в губи. — Тримай, це тобі за важкий робочий тиждень. Ну що, готова до романтичної вечері? Я голодний, як вовк.

— Дякую любий! Вони чудові, — уткнувшись носом у свіжі бутони, вдихаю їхній тонкий аромат. — Я вже майже зібралася, тільки накину пальто.

Наше улюблене кафе «Оліва» знаходиться всього за п'ять хвилин ходьби від будинку, в тихому провулку. Надворі вже темніє, та крізь великі панорамні вікна закладу ллється м'яке бурштинове світло, обіцяючи затишок і тепло. Усередині чудовий аромат курки гриль, базиліка й смаженого часнику. Офіціант, який вже давно знає нас в обличчя, проводжає нас до столика в кутку, прихованому за пишним листям монстери.

— Віра, давай відразу вирішимо: сьогодні ніякої роботи та балачок про ремонт, — чоловік бере меню, але відразу відкладає його й дивиться на мене через стіл, накривши мою долоню своєю. — Як день минув? Твій бос знову дошкуляв звітами?

— Ой, навіть згадувати не хочу! — розсміявшись, відкидаюся на м'яку спинку крісла. — Головне, що все здано, а попереду аж два дні свободи. А в тебе як?

— Насичено, але я впорався. Зате тепер можу із чистою совістю замовити собі найбільший стейк і келих червоного сухого. А ти що будеш?

— Не знаю, але м'ясо точно не хочу. Напевно, віддам перевагу рибі та салату.

У результаті ми замовляємо запечене філе лосося під сирною скоринкою з вершковим соусом для мене, соковитий стейк з картоплею фрі для нього, дві порції грецького салату й пляшку італійського вина.

Коли приносять замовлення, вечір починає остаточно набирати обертів. Ми їмо, п'ємо вино, жартуємо та обговорюємо все на світі — від смішних витівок Боні під час наших спільних прогулянок до планів наступної відпустки. Валентин емоційно розповідає якусь історію про свого колегу, активно жестикулює, а я його розглядаю.

Він чоловік із тією самою м'якою, привабливою зовнішністю, яка надовго врізається в пам'ять. У нього світле русяве волосся, яке він зазвичай зачісує трохи недбало, що надає йому особливого шарму. А його великі блакитні очі дивляться на світ з іскрою допитливості та доброзичливості. Коли він посміхається, навколо очей з'являються легкі зморшки, які лише підкреслюють його щирість. У нього струнка статура й м'яка хода, а голос звучить приємно та заспокійливо. Загалом, він справляє враження надійної й доброї людини, з якою завжди комфортно та цікаво. Мені з ним справді пощастило. За роки нашого шлюбу він не втратив здатності дивувати мене й робити такі маленькі, але приємні сюрпризи серед сірої буденності.

На десерт ми беремо один тірамісу на двох і дві чашки ароматного капучіно. Він з усмішкою підсовує мені більший шматок:

— Це найсмачніший шматочок з какао, все для тебе кохана.

— Коли ти так робиш, значить, тобі щось потрібно від мене, — здогадуюсь і з усмішкою заглядаю йому в очі.

— Роблю, що? — незрозуміло дивиться на мене.

— Так підлизуєшся до мене. Зізнавайся, про що цього разу проситимеш?