2

Розділ 2.

Вхідний замок провертається з м'яким клацанням, і варто мені тільки відкрити двері, як з квартири виривається ураган найчистішого, найщирішого захоплення.

— Боня, моя дівчинко, привіт! — сміюся, нахиляючись, щоб погладити її.

Наша улюблениця, руда коргі зустрічати вміє так, ніби ми не бачилися щонайменше вічність. Вона радісно поскулює, глухо потявкує, старанно працюючи хвостом, і буквально танцює на задніх лапах, норовлячи уткнутися мокрим прохолодним носом мені просто в щоку. Опускаюся навпочіпки, потопаючи пальцями в її густій, пухнастій шерсті, й із задоволенням чухаю за вушками, одержуючи натомість порцію гарячих собачих поцілунків.

Чоловіка вдома немає, ще вдень він зателефонував і запропонував не стояти ввечері біля плити, а сходити до затишного сімейного кафе прямо біля нашого будинку, де подають приголомшливу пасту та запікають найсмачнішу рибу у місті. Тож вечеряти сьогодні вдома не доведеться і кулінарні подвиги скасовуються, а ось борг перед моєю пухнастою малою потрібно виконати негайно.

Переодягнувшись у зручний м'який костюм із кросівками, одягаю куртку й пристібаю повідець до нашийника собаки. Ми вирушаємо на прогулянку у сквер. Жовтневий вечір радує останніми теплими днями, гуляти з Бонею — це завжди окремий вид медитації. Вона з азартом риє носом опале листя, раз у раз смішно підстрибуючи за листочком, що випадково злетів з гілки, гордо пробігає повз перехожих і з цікавістю розглядає інших песиків. А я просто йду слідом, насолоджуючись тишею, відганяючи геть офісні думки, що залишилися, і слухаючи, як під підошвами шарудить сухий листопад. Ми робимо наше звичне велике коло парком, набігавшись до упаду, вона нарешті, задоволено трусить поруч, смішно висунувши язик.

          Повернувшись додому, насамперед я витираю їй лапи у ванній, цю процедуру вона ледве терпить, робить цим мені велику ласку. Потім наливаю їй на кухні в одну миску свіжої води, а в другу сиплю сухий корм і йду до вітальні. Сідаю на м'який диван і включаю свій ноутбук. Близько години вбиваю на написання чергового любовного романа. Все одно ніхто, крім подруг, не читає, але… це моє хобі. Що не кажи, а писати я люблю. Можливо це заняття колись монетизую та стану популярною авторкою. Але не зараз, бо в мене купа не вирішенних проблем, а ще цей нескінченний ремонт, який затягнувся вже на п'ять місяців. Дивлюся на годинник, що тихо цокає на стіні, скоро прийде з роботи мій Валентин. Час готуватися до вечора, позбавившись прогулянкового одягу, мию голову у ванній. Роблю укладання феном на своєму короткому мідного кольорі волоссі, наношу вечірній макіяж, приділяючи особливу увагу зеленим очам. Накладаю на верхні повіки олівкові тіні, роблю стрілки й підфарбовую вії. Мій приголомшливий образ завершує бежево-нюдова помада й улюблена смарагдова сукня. Задоволено оглядаю своє зображення у дзеркалі. Попереду привабливо маячить смачна вечеря, келих гарного вина та вечір у компанії коханого.