1

Розділ 1.

В офісі дістаю з шафи своє вишневе драпове напівпальто, накидаю на себе, хапаю сумку з робочого столу та радісно вискакую на вулицю. Сьогодні п'ятниця закінчився останній робочий день цього тижня. І в мене страшенно гарний настрій! Прохолодне вечірнє повітря після задушливого офісу відчувається як справжній ковток свободи. Я глибоко вдихаю його, на ходу застібаючи пару великих ґудзиків. Підбори весело й ритмічно постукують по асфальту, що підсохнув після дощу, огинаю кут будівлі та прямую до службового паркування. Там стоїть моя красуня — «Тойота», така ж вишнева, як і моє пальто. 

Щоразу, коли дивлюся на неї, на душі стає тепло. Чоловік подарував мені її пів року тому на наш п'ятирічний ювілей весілля. Пам'ятаю, як він змусив мене заплющити очі й вивів у двір, а потім вклав у долоню перев'язаний червоною стрічкою ключ. Це був не просто подарунок, а справжня матеріалізація його турботи — він знав, як сильно я втомилася від поїздок у забитому громадському транспорті та, як давно мріяла про власну машину. 

Підходжу ближче, натискаю кнопку на брелоці, й «Тойота» привітно відгукується коротким писком і миготінням фар. Скидаю з плеча сумку, звично кладу її на сусіднє пасажирське сидіння і влаштовуюсь у м'якому шкіряному кріслі. У салоні все ще тонко пахне якісною шкірою та моїм улюбленим ароматизатором з нотками ванілі й кориці. Натискаю кнопку старт-стоп. Двигун заводиться миттєво, відгукнувшись ледь чутним бурчанням. На панелі приладів загоряється підсвічування, а мультимедійна система відразу підхоплює блютуз з мого айфону, наповнюючи салон звуками ненав'язливої джазової мелодії. Виїжджаю з паркування на жваву вулицю та вливаюсь у щільний потік автомобілів. Але навіть п'ятничні пробки сьогодні не здатні зіпсувати мені настрій. 

Для мене існує три типи водіння. 

Тип перший: я показую чоловікові, яка я розумниця, тобто дотримуюсь вказівок усіх дорожніх знаків, швидкісних режимів, вимог охоронців дорожнього порядку та інше, інше… 

Тип другий: я їду не одна, а отже, відповідаю за життя тих, хто зі мною поряд. Тут дивитись тип перший. Під час водіння я настільки зосереджена, що іноді навіть кісточки пальців зводить від напруги. 

Тип третій: я їду одна. Нога мимоволі притоплює педаль газу. Стрілка спідометра хилиться праворуч. Усе. Аут. Я вже не я. Я — частина машини, а вона продовження мене. Стаю згустком уривків думок і миготливих почуттів, що переплелися між собою. Мене захоплює. Це подібно до бажаної й зрадницьки солодкої дози для наркомана. 

Підбираюся ближче до іномарки, що їде попереду. Закінчується суцільна смуга, зліва пролітає зустрічна. Кров закипає й розпеченою лавою тече по всіх кровоносних судинах. Знижена передача. Лівий поворот. Моє авто плавним, але потужним ривком виїжджає на зустріч. Педаль газу до упору в підлогу. Мотор сито гарчить. Попереду з'являються фари зустрічної машини. Ще трохи… Настає черга правого поворотника. Плавно повертаюся до свого ряду, ми розминаємось із зустрічною смугою. У дзеркалі заднього виду віддаляються фари іномарки, що їде за мною. Життя, я тебе люблю! Відкидаюся на підголівник і з усмішкою дую на пальці, передчуваючи затишний сімейний вечір, смачну вечерю та вихідні, які нарешті належать тільки мені.

  ​