РОЗДІЛ 29. Банкет, танці і несподівана поява

Після церемонії нас ведуть до великого шатра, встановленого біля озера — прозорі стіни, гірлянди світла, столи, прикрашені білими квітами.

Усередині — тепло, затишно, пахне їжею і щастям.

Гості заходять, сідають за столи.

А ми з Арсеном — за головним столом, у центрі.

Він тримає мою руку під столом, не відпускає:

— Ти в порядку?

— Так. Просто... не вірю, що це реально.

— Повір. Ти зараз моя дружина.

Я повертаюся до нього:

— А ти — мій чоловік.

Він цілує мою руку:

— Найкраще звання в моєму житті.

Данило встає, б'є ложкою по келиху:

— УВАГА! УВАГА! Я, як головний свідок і найкращий друг нареченого, маю сказати кілька слів!

Усі аплодують.

Данило прокашлюється, дістає папірець:

— Отже. Арсен. Я знаю тебе сім років. За цей час я бачив тебе — серйозним, холодним, закритим. Я думав, що ти назавжди такий. Але потім з'явилася Міра.

Він дивиться на мене:

— Дівчина, яка врізалася в нього на машині. І з того дня він змінився. Став усміхатися. Жартувати. ЖИТИ.

Голос Данила тремтить:

— То я хочу сказати дякую, Міро. За те, що ти повернула його до життя. І Арсене — бережи її. Бо таких, як вона, більше немає.

Він підіймає келих:

— За молодих!

— ЗА МОЛОДИХ! — гукають усі.

Ми п'ємо.

Софі встає:

— А тепер я! Як подруга нареченої і головна організаторка цього весілля!

Усі сміються.

Вона дивиться на мене:

— Міро, коли я тебе вперше побачила, ти була переляканою, тремтячою, невпевненою. Але я одразу побачила — ти сильна. Ти просто не знала цього.

Вона усміхається:

— А тепер ти стоїш тут — як дружина Арсена. Як жінка, яка боролася. Яка не втекла. Яка залишилася. І я пишаюся тобою.

Сльози течуть по моїх щоках.

Софі підіймає келих:

— За Міру! За найсміливішу наречену, яку я знаю!

— ЗА МІРУ!

---

Тости батьків: коли сльози неминучі

Тато встає — червоний, з червоними очима, з серветкою в руці:

— Я... я не вмію красиво говорити. Але хочу сказати...

Він дивиться на мене:

— Мирочка. Ти моя донька. Моя маленька дівчинка. Я пам'ятаю, як тримав тебе на руках, коли ти народилася. Як учив тебе ходити. Як ти плакала в перший день школи.

Він витирає сльози:

— А тепер... тепер ти дружина. І я щасливий. Бо Арсен — хороший чоловік. Він любить тебе. Береже. І я знаю — ти в надійних руках.

Він повертається до Арсена:

— Сину. Бо тепер ти мій син. Бережи її. Завжди. Бо якщо ні...

— Не доведеться, — обіцяє Арсен. — Я береженну.

Тато підіймає келих:

— За молодих! За щастя!

— ЗА ЩАСТЯ!

Аніта встає — теж з сльозами:

— Арсене. Мій синочку. Я так довго чекала цього дня. Після Єви я боялася, що ти назавжди закриєшся. Що більше ніколи не відкриєш серце.

Вона дивиться на мене:

— Але Міра змінила все. Вона повернула тебе. І я їй вічно вдячна.

Вона підіймає келих:

— За Міру! За мою нову доньку!

— ЗА МІРУ!

Я плачу так, що Софі підсовує мені серветки:

— Тримайся, Мірочко. Ще багато тостів.

---

Перший танець: коли час зупиняється

Музика змінюється — повільна, мелодійна.

Ведучий оголошує:

— А тепер — перший танець молодих!

Арсен встає, простягає мені руку:

— Станцюємо?

— Я все ще не вмію, — шепочу я.

— Я теж. Будемо вчитися разом.

Ми виходимо в центр — усі розступаються.

Музика починається.

Він бере мою руку, кладе іншу на талію.

Я кладу руку на його плече.

Ми починаємо рухатися — повільно, невпевнено.

Я наступаю йому на ногу.

— Вибач!

— Нічого, — він усміхається. — Продовжуй.

Ми рухаємося далі — і поступово синхронізуємося.

Він дивиться мені в очі:

— Міро?

— Так?

— Дякую.

— За що?

— За те, що ти сказала "так". За те, що ти тут. За те, що ти моя.

Сльози знову течуть:

— Я завжди буду твоєю.

Він цілує мене — під аплодисменти гостей.

І світ знову зупиняється.

---

 Танець з батьками: коли серце розривається

Після нашого танцю — традиція.

Танець нареченої з батьком.

Тато підходить — червоний, з мокрими очима:

— Можна потанцювати з дочкою?

— Так, тату.

Ми танцюємо — він веде мене незграбно, але ніжно.

— Мирочка, — шепоче він, — я так тебе люблю.

— Я теж, тату.

— Якщо він коли-небудь...

— Не буде, тату. Обіцяю.

Він обіймає мене міцно:

— Будь щасливою, доню.

Потім — танець Арсена з Анітою.

Вона плаче весь танець:

— Сину... мій хлопчик...

— Мам, я тут. Поруч.

— Я знаю. Просто... ти виріс так швидко.

Вони танцюють, і всі витирають сльози.

---

 Батьківські жарти: коли стає смішно

Після танців — вечеря.

Кейтеринг приніс усе, що можна — від салатів до десертів.

Але мама, звісно, принесла СВОЇ вареники.

— Оленко, — шепоче Аніта, — тут же професійна їжа...

— А МОЇ — з любов'ю! — не здається мама.

Вона ставить величезну миску на стіл:

— ВАРЕНИЧКИ! Домашні! Їжте!

Гості сміються, але їдять — і хвалять.

Бабуся Галя ходить між столами з освяченою водою:

— Хто хоче благословення?!

Китайські партнери дивляться на неї зачаровано:

— What is she doing? (Що вона робить?)

Данило перекладає:

— She is blessing everyone. It's tradition. (Вона всіх благословляє. Це традиція.)

Вони киваюсь, усміхаються:

— Beautiful! (Чудово!)

Тато і Вартан сидять разом, п'ють горілку:

— Вартане, ти хороший чоловік!

— Ти теж, Володимире!

— Випиймо за дітей!

— За дітей!

Вони чокаються, п'ють — і потім обіймаються, плачуть.

Арсен дивиться на мене:

— Наші батьки божевільні.

— Але ми їх любимо.

— Саме тому.

---

 Торт: коли все йде не за планом

Приносять торт — триярусний, білий, прикрашений квітами.