РОЗДІЛ 26. Зустріч із Євою і ціна правди

Ранок четверга.

День зустрічі з Євою.

Я прокидаюся від того, що Арсен вже не в ліжку — він стоїть біля вікна, дивиться на ранковий Київ, з чашкою кави в руках.

— Привіт, — кажу я тихо.

Він обертається:

— Привіт. Не спала?

— Спала. А ти?

— Трохи.

Він виглядає втомлено — темні кола під очима, напружені плечі.

Я встаю, підходжу, обіймаю його ззаду:

— Все буде добре.

— Ти не можеш цього знати.

— Можу. Бо у нас є команда. Охорона. План. І ми не одні.

Він повертається, обіймає мене:

— Я просто... я боюся, що вона знову бреше. Що це все — гра Максима.

— То ми будемо обережними.

Він цілує мене в чоло:

— Готуйся. Їдемо через годину.

---

 Підготовка: коли команда збирається

О десятій ранку ми збираємося біля офісу — Арсен, я, Данило (з камерою), Софі (з диктофоном), Вартан (як "батько-охоронець") і двоє професійних охоронців — Андрій і Сергій, два метри висотою, широкоплечі, серйозні.

Данило інструктує:

— Отже. Зустріч призначена на дванадцяту. Кав'ярня "Львівська майстерня шоколаду" на Хрещатику. Публічне місце. Багато людей. Камери всередині.

Софі додає:

— Я вже зателефонувала адміністрації. Попросила столик у кутку, але на видноті. Щоб ми бачили вхід.

Андрій, старший охоронець, каже:

— Ми будемо за сусіднім столиком. Якщо щось — реагуємо одразу.

Вартан дивиться на Арсена:

— А ти готовий?

— Ні, — чесно каже Арсен. — Але піду.

Я беру його руку:

— Разом.

Він стискає мою руку:

— Разом.

---

Кав'ярня: очікування

Ми приїжджаємо за п'ятнадцять хвилин до зустрічі.

Кав'ярня "Львівська майстерня шоколаду" — затишна, з дерев'яними столами, запахом кави і шоколаду, приглушеним світлом.

Людей чимало — пари, друзі, фрілансери за ноутбуками.

Ми сідаємо за столик у кутку — Арсен і я навпроти дверей, Данило збоку (камера в сумці, але ввімкнена), Софі поруч із диктофоном у кишені.

Андрій і Сергій — за сусіднім столиком, вдають, що читають меню.

Вартан — біля входу, "випадково" стоїть, ніби чекає когось.

Арсен стискає мою руку під столом:

— Ще не пізно піти.

— Я знаю. Але я хочу почути, що вона скаже.

— А якщо це брехня?

— То ми підемо. Але якщо правда... ми маємо знати.

Він киває, але я бачу — він напружений, як струна.

Годинник показує дванадцяту.

Двері відчиняються.

І входить Єва.

---

Єва: зламана, налякана, щира?

Вона виглядає інакше, ніж торішнього разу.

Без макіяжу. Волосся розпущене, трохи неохайне. Темні круги під очима. Старе пальто. Руки тремтять.

Вона озирається — і коли бачить нас, завмирає.

Арсен не встає.

Я теж.

Вона повільно підходить, сідає напроти:

— Дякую, що прийшли.

— Говори, — каже Арсен холодно. — У тебе п'ять хвилин.

Вона ковтає повітря:

— Я знаю, що ви мені не вірите. Я розумію. Я... я зробила багато поганого. Збрехала. Зрадила. Вкрала гроші.

Арсен стискає щелепу.

Вона продовжує:

— Але зараз я хочу виправити. Хоча б частково.

— Як? — питаю я.

Вона дивиться на мене:

— Розповівши правду. Про Максима. Про те, що він задумав.

Данило нахиляється:

— То говори.

Єва дихає глибоко:

— Максим... він не просто хоче зіпсувати весілля. Він хоче... він хоче, щоб Арсен виглядав винним у чомусь серйозному. Він найняв людей, які мають... "підкинути" щось на весіллі.

Арсен насупується:

— Підкинути що?

— Наркотики.

Тиша.

Холодна.

Страшна.

— Що? — шепочу я.

Єва плаче:

— Він найняв когось, хто під час весілля "знайде" у вашому авто або в маєтку пакет з наркотиками. Потім анонімно викличе поліцію. Арсена заарештують. Прямо на весіллі. Перед усіма.

Арсен встає так різко, що стілець падає:

— ВІН ЩО, ЗОВСІМ З'ЇХАВ?!

Андрій і Сергій одразу наближаються.

Софі бере мою руку — вона тремтить так само, як я.

Єва продовжує, плачучи:

— Він каже, що це "ідеальна помста". Ти втратиш все — компанію, репутацію, Міру. Бо хто захоче бути з людиною, яку звинувачують у наркотиках?

Вона дивиться на мене:

— Міра, вибач. Я не знала раніше. Він розказав мені тільки позавчора. І я... я не могла мовчати.

Арсен сідає назад, проводить руками по обличчю:

— Чому ти мені це кажеш? Чому ЗАРАЗ?

— Бо я втомилася бути поганою. Бо я бачу, як ти щасливий з нею. І я не хочу, щоб він це зруйнував.

Вона дістає з сумки телефон, кладе на стіл:

— Тут записи наших розмов. Де він розказує про план. Про людей, яких найняв. Про все.

Данило хапає телефон:

— Це докази?

— Так. Я записувала все останні два тижні. Без його відома.

Арсен дивиться на неї:

— Чому ти це робиш? Ти ж з ним.

— Була. Але він... він погрожував мені теж. Казав, що якщо я щось скажу — знищить мою сім'ю. Мою сестру. Він божевільний, Арсене. Справді божевільний.

Софі слухає запис через навушники, її обличчя бліднє:

— Це... це ВІН. Його голос. Він справді каже про наркотики. Про весілля. Про все.

Арсен дивиться на Єву:

— Що ти хочеш натомість?

— Нічого. Просто... просто не давайте йому знищити вас. Ви заслуговуєте на щастя.

Вона встає:

— Я піду. Більше не турбуватиму.

Вона йде до дверей — і раптом...

Двері кав'ярні розлітаються.

Заходить чоловік — високий, широкоплечий, у чорному.

Максим.

---

 Максим: коли все вибухає

Єва завмирає біля дверей, бліднє:

— Ні...

Максим посміхається — холодно, жорстоко:

— Привіт, Євочко. Думала, я не дізнаюся?

Він дивиться на нас:

— Арсене. Міра. Яка мила зустріч.

Андрій і Сергій одразу встають, наближаються.

Максим підіймає руки:

— Спокійно, хлопці. Я без зброї. Просто хочу поговорити.

Арсен встає, стає між мною і Максимом:

— Ти переступив межу.