Глава 7

Дебора зацікавлено розглядала все навкруги. Польова дорога здавалася нескінченою. А навкруги виноградники, які рівненькими рядами росли здавалося до самого горизонту.

- Це ваші виноградники? – поцікавилася вона, коли за вікном показались перші будівлі передмістя.

- Так, - кивнув Адріано. – Пізніше зроблю тобі екскурсію на наше підприємство по виготовленню вин. Бачила хоча б колись, як роблять вина?

- Ні…

- Тоді зробимо тобі презентацію, - хмикнув він.

Дебі оглянула його профіль. Прямий ніс, широкі вилиці, рельєфні вуста. І лише її погляд зупинився на його вустах, як дихання перехопило і серце почало гулко вигупувати в грудях. Що це? Їй подобаються його вуста? Господи! Їй нічого не світить з ним. І все через те, що вона ніхто для нього. Коли всі дізнаються правду, то він не захоче навіть розмовляти з нею. Зараз Адріано думає, що вона його кузина, тому робить ці екскурсії. А тоді навіть бачити не захоче. Хоча… Про що це вона? Вона вже мріє про Адріано Моретті? Оце новина!

- Коли закінчиш мною милуватися, скажеш, - буркнув «кузен».

- Щооо? – скривилася Дебора, відчуваючи, як кров прилинула до обличчя. Бісів хвалько! – Дуже мені потрібно милуватися таким самозакоханим павичем.

- Це можна розглядати, як комплімент? – глянув він у її очі, схоже помітивши червоні плями сорому на вилицях.

- Розглядай, як хочеш…

– А знаєш, чим туристів приваблює Венеція? – спритно перестрибнув Адріано з однієї теми на іншу. За що Дебора була безмежно вдячна йому. Тож лише втягнула в себе якомога більше повітря й захитала головою.

- Венецію вважають однією з найромантичніших місць світу, - промовив він. – Зазвичай тут освідчуються. Багато закоханих їдуть сюди, щоб зробити пропозицію руки та серця. А останні просто милуються архітектурою, каналами, мостами. Катаються на гондолах. Там дуже гарно!

Ого! То він такий романтичний? Це лише поводиться, як придурок, а насправді, в душі, справжній романтик.

- Не знала, що ти такий романтик!

- Я італієць, Валері! – усміхнувся він. – Це в нас у крові.

- Ти плануєш, - вона на мить зам’ялася, - плануєш… робити пропозицію Джорджиані десь тут?

Він захитав головою.

- Це батько спить і мріє нас поріднити, - відповідає спокійно. – Тільки й всього.

- Ну… вона теж…

- Бо я – вигідна партія!

Зрозуміло, що вигідна партія. Багатий, молодий, перспективний, амбіційний і до того ж гарний. Яка жінка відмовиться від такого ласого шматочка?    

Вони навіть не встигли зрозуміти, звідки з'явився різкий поривчастий вітер, що змусив здригнутися розімлілі від спеки дерева. Вітер тягнув за собою величезну, синьо-чорну хмару, налякані перехожі здригалися від гуркоту грому. Дебора озирнулася навкруги.

Раптом блискавка розпорола темне небо, а слідом вдарив затяжний грім.

Дощ почався раптово, несподівано, погрожуючи громовим гуркотом, виблискуючи блискавками та зриваючи листя з дерев різкими поривами вітру.  І ось в повітрі з’явилися перші бризки холодного дощу. Хвилина - і він уже затарабанив по даху порше Адріана, по лобовому склу автомобіля та по асфальту. Крапля за краплею почалася сильна й затяжна злива.

Далі все було, як в кіно, коли плівку прокручують у два рази швидше. Дерева гнулися під поривами вітру, їх верхівки металися з боку в бік, ніби хотіли скинути все листя. Люди з повільних, розморених спекою перехожих, перетворилися в метушливих мурашок. Вони прискорювали крок, хтось побіг в надії швидше дістатися до укриття.

Дощ безкомпромісно вистукував по дахах будинків, по балконах та лобовому склу порше. Двірники на авто не встигали розчищати воду.

Злива почалася миттєво. І набула такої сили, ніби хтось зверху перевернув величезне корито з водою. На дорозі відразу утворилися калюжі, по яких зі страшною силою барабанили важкі краплі. Земля не встигала вбирати воду, і брудні потоки бігли дорогою, зносячи гілочки, шматки паперу та інше дрібне сміття, яке вихоплювали в перехожих. Вітер безжально шматував усе, що встигав вирвати. Тож цей дріб’язок зачіпався за стовбури дерев, приклеювався на лобове скло машин, які проїжджали повз них.

А грім і блискавиці продовжували розривали розлючене небо на клапті. Парасольки не захищали людей від дощу, а служили лише забавою для шаленого вітру, оскільки через його пориви, їх господарів відносило кудись уздовж вулиці. Гуркіт стояв такий, що здавалося, настав кінець світу. 

Дебора злякано визирнула з вікна автомобіля, за яким вирувала негода. В таку погоду за краще було сидіти вдома біля вікна з великим кухлем гарячого, міцного чаю, дивитися, як згущаються сутінки, і слухати помірний шум холодного дощу. А злива ставала все сильнішою, ніби суцільна пелена звалилася на втомлене спекою місто. Дівчина відчула, що змерзла. Як вони дістануться додому?

Вона знервовано озирнулася на Адріано.

- Доведеться заночувати десь тут, - промовив він, стискаючи руками кермо та вдивляючись в лобове скло, оскільки перед порше стояла стіна з дощу. Рух автомобілів на дорозі уповільнився. Неподалік поліція в захисних дощовиках регулювала рух. Мимо них кудись пронеслася швидка. Навкруги вирували річки з дощових потоків. 

Дебора знову озирнулася, прагнучи побачити хоча б щось через дощову завісу. І натиснула щось на ручці дверцят. Вікно почало опускатися. І перші краплини дощу потрапили на її одяг. Адріано миттєво зреагував, щось натиснув і вікно поїхало вгору. 

Та все ж в машину відразу увірвалося холодне повітря й запахло озоном.

Поступово гроза вщухла, а злива все не припинялася.

Адріано під’їхав до одного з готелів. Допоміг їй вибратися з авто. І прикриваючи її своїм піджаком, завів до вестибюля. 

Вона взяла курс на ресепшн, але він спритно схопив її за лікоть.

- Не так швидко, Чикаго! – промовив він. Краплі води стікали з його темного волосся на сорочку. – Це у своїх Штатах ви самі все вирішували. В Італії такими справами займаються чоловіки. Я сам замовлю нам номери.