Глава 1

Затишна кімната не здавалася для дівчини зараз такою затишною. Дебора сиділа на канапі, обхопивши коліна руками, й перемикала канали. І куди б вона не перемкнула, всюди журналісти ділилися новиною, яка приголомшила місто Вітрів. Сину власника «Чилтерн Авіейшн» Лукасу висунуто звинувачення у вбивстві колишньої коханки, яка виявилася вагітною від нього.

Від самого ранку телефон будинку Джеймсонів розривався. Спокою не давали журналісти, які мріяли побачити емоції горе-нареченої, нареченої вбивці, яка могла знати про його походеньки. Але мовчати лише, щоб вийти заміж за красеня-вбивцю. А ще краще отримати її інтерв’ю чи побачити сльози розпачу або й радості.   

Дебора вимкнула телевізор й повільно піднесла руку до скроні, які неймовірно сильно боліли через безсонну ніч. Очі пекли від солоних сліз, а обличчя було блідим, ніби в хворої.

Дебі поглянула на картину, яку вони підготували з Лукасом до дня народження її татка. Там вони такі щасливі. Всі усміхаються та тримаються разом.

Від самого ранку жодна жива душа не сказала їй і слова. Це дуже ранило. Отаке мовчання здавалося гнітючим. Зрозуміло, що Софі зараз дуже знервовано, а Сідні лише потирає ручки від задоволення. Та тато? Він мав підтримати її, а він просто відгородився від неї у своїй лабораторії, облаштованій у підвальному приміщенні, й продовжував досліджувати щось там.

В нього сьогодні свято, тож псувати йому настрій не хотілося. Хоча це могла бути проста захисна реакція на її розпач в очах.

Дебора спокійно підвелася й взяла картину. Татка поздоровити потрібно. І нехай там як хочуть, а він найрідніша для неї людина на цьому світі. Мама завжди в цей час готувала шоколадний торт. Пізніше його почала готувати й Дебі. Та сьогодні у неї просто не було ні настрою, ні бажання, ні сил.

Вона пробралася до бібліотеки, яка слугувала таткові за кабінет й озирнулася навкруги, оглядаючи, на яку стіну можна почепити подарунок.

Гучні кроки змусили дівчину шмигнути за портьєри, прихопивши з собою картину.

- Ти повинен зрозуміти, що зараз Деборі потрібно зникнути, - почула вона солоденький голосочок Софі. – Не сердься! Та ти ж не хочеш, щоб оті бісові журналюги приплели й нашу родину до того жахливого вбивства? Вони ж нам всім проходу не даватимуть. Сідні телефонувала зранку, що в університеті всі студенти стороняться її через причетність до того невдалого весілля. А раптом твоє керівництво вирішить, що ми також винні?

- Дурня! – фиркнув тато, в голосі якого почулися нотки роздратування. – Якщо Лукас і справді вбив ту вагітну дівчину, то ми не маємо ніякого відношення до цього.

- Ти це журналістам поясни, любий! – в голосі Софі з’явилася зневага. – Вийди на вулицю і поясни всім, що ми ніякого відношення до історії з вбивством не маємо.

- Бо це ти марила цим одруженням, - прошипів татко. – Ти спала й бачила, як би поріднитися з родиною тих бісових Чилтернів. Поріднилися?

- Гаразд! – Софі миттєво опанувала себе. – Нехай я буду винною. Та в першу чергу я хвилююся про Дебору. Про її душевний стан. Ти ж знаєш, що її доля мені не байдужа. Тож зараз я шукаю шляхи, які допоможуть вберегти її від осуду суспільства та дати їй час прийти в себе.

Дівчина відчула, як долоні стали мокрими. Невже татко й справді повірив у щирість слів Софі. Зараз вона прикидалася. До того ж робила це так майстерно, що інколи їй вдавалося ввести в оману всіх навкруги. Та за скільки років Дебора навчилася розбиратися у її словах, які йшли в розріз з вчинками мачухи.

- Зрозумій, Стівене, ми маємо якось подбати про Дебі, - її кроки зупинилися неподалік. Дебора навіть чула запах її парфумів. – Ти ж чув, як вона плакала вночі. Твоя покійна дружина підтримала б мене. Дівчинці потрібне перезавантаження. Нові емоції. Нові враження. Мій татко готовий оплатити їй місяць пансіонату в сонячній Італії. Нехай відпочине та набереться сил, поки тут нічого не проясниться.

- Можливо ти й права…

Коліна ослабли, як і пальці. Вони не втримали картину й вона з величезним гуркотом впала на підлогу. В кімнаті настала тиша.

Портьєри миттєво розпахнулися й у неї вперлися здивовані сірі очі мачухи Софі.

- Овва! – її обличчя витягнулося. – А ти тут що робиш?

- Хотіла… привітати татка з днем народження…

Вуста жінки миттєво розпливлися в посмішці, коли вона побачила картину, яка валялася на підлозі.

- То поздоров! – запропонувала вона. – І якщо ти вже чула все, то думаю, що ти полегшиш таткові життя й погодишся на мою пропозицію. Про тебе хвилюються, Дебі! Мій татко шукає пансіонат для відпочинку, збирає гроші, щоб забрати тебе від надокучливих журналістів. Май совість, люба! Ти ж не хочеш, щоб татко втратив роботу через якесь твоє необдумане слово? А журналістам потрібна сенсація, твої емоції, твої сльози. Вони не жалітимуть тебе. Вони змішають твоє життя з багнюкою, а потім викинуть, як непотріб, створивши проблеми й таткові.

Дебора підняла очі на татка, який просто дивився на неї, не зводячи очей. Під очима чорні кола, зморщок навколо очей побільшало. Напевно не спав всю ніч, як і вона.

- Стівене, ти так і мовчатимеш? – не втрималася Софі. – Скажи щось доньці…

- Софі права, доню! – ледь видавив він з себе. – Нащо нам зайві клопоти? Родина Чилтернів розбереться з усім оцим самостійно. Наймуть купу першокласних адвокатів й витягнуть Лукаса з в’язниці. Та чи готова ти продовжувати з ним стосунки? А якщо він і справді скоїв те вбивство?

Дівчина просто дивилася таткові в очі, розуміючи, що від неї просто мріють звільнитися, засунувши якомога подалі від Чикаго. А їй лише цієї миті потрібне родинне тепло та турбота. А Софі схоже ніяких грошей не шкода, щоб спекатися її.

- Гаразд! – лише промовила Дебора й підняла картину. – З Днем народження, тату! Я дуже шкодую, що завдала тобі клопотів. Я поїду туди, куди ви скажете. Не хочу створювати вам проблем!

Посмішка щастя з’явилася на вустах Софі. Вона вдоволено кивнула, відчуваючи піднесення.