12. Сльоза Бога і Рокі

— Ласкаво просимо… — прошепотів Мазур, не відводячи очі. 
— Усередину до божого простору!!!
У залі застигала тиша, аж поки з боку вантажного відсіку не пролунав гуркіт і клацання металу. Всі різко обернулися.
З тіні вийшли троє — Кембел і двоє його головорізів.
— Ну, нарешті, — хрипло заговорив Кембел, витираючи з чола піт. — Ви навіть не уявляєте, як мені набридло чекати у тому смердючому відсіку.
— Як ти сюди потрапив?! — випалила Рокі, тягнучись до бластера.
Кембел з усмішкою розвів руками: — Красуне, це було просто, хтось із вас, розумників, забув закрити двері.
Рокі кинула на Мазура нищівний погляд.
— А, що? Зате ми тоді втекли … — скинув плечима Мазур. 
Кембел розсміявся глухо й зловтішно:
— Мені подобається цей цирк. Знаєш, красуне, ти обвела мене навколо пальця…я думав ми будемо разом, а тепер я дізнаюсь, що до всього щей твій новий герой підвозив мою жінку! І уяви як мені буде приємно пришити вас обох!
Рокі з огидою подивилась на Мазура:
— Ти й з Пенелопою був?
— Я… не знав, що вона його дружина! — почав виправдовуватися той. — Вона просила допомоги! Як я міг відмовити?
Кембел скривившись і крізь зуби процідив:
— Саме так вона й сказала: “Він не міг відмовити.” — хижо всміхнувшись продовжив — Але не хвилюйся я їй розкажу як ти загинув! — він прицілився прямо в груди Мазуру і готовий був стріляти, як раптом корабель різко повело вбік. Метал заскреготів, лампи мигнули, усі попадали ! 
Абрахам, з криком, кинувся вперед, а Чапі уп’явся в руку головоріза, збиваючи його з рівноваги. Боб розкрутив свій маніпулятор і влупив іншому нападнику просто в щелепу, а Рокі вистрілила із шокера. 
Кембел рвонув до Мазура. Вони зіткнулися плечем об плече, зброя випала. Почалася бійка — коротка, жорстка, без слів.
Кембел ударив першим, його кулак з глухим тріском пройшовся по обличчі Мазура. Той похитнувся, але відповів одразу — серією ударів у корпус, один, другий, коліном у живіт. Кембел, захлинаючись повітрям, замахнувся ножем, але Мазур ухилився, перехопив його зап’ястя й різко вивернув руку. Почулося хрустке клацання. Потім ще один удар потрапив в голову.
Кембел упав. Мазур стояв над ним, важко дихаючи.
— Ти зайшов не в ті двері покидьку ! — прохрипів він і вдарив востаннє.
Богдан обернувся. Боб уже стояв над зв'язаними непритомними головорізами, Абрахам обіймав Чапі.
— Всі живі? — вигукнув Мазур.
Рокі не відповіла. Глянувши в сторону він побачив як вона лежала трохи осторонь,її бластер лежав поруч, а під рукою розтікалася темна пляма.
— Ні… — Мазур кинувся до неї, став на коліна. — Рокі, чуєш? Гей красуня ти чого? 
Вона відкрила очі й важко вдихнула.
— Схоже…  це була моя остання авантюра?  — прошепотіла з блідою усмішкою.
— Ні, ні, ні, що ти! Рокі… ти не помреш, чуєш?! — Мазур тремтячими руками намагався зупинити кров. — Джульєтто! Мед. капсулу, швидко!
 — Медичний модуль активовано. Підготуйте пацієнта.
— Рокі!Чуєш?! Тримайся! — він нахилився ближче, притискаючи її до себе. — Зараз, ще трохи, лиш хвилинку…
Вона ледь усміхнулася, очі вже блукали десь далеко.
— Не засмучуйся, капітане… — прошепотіла тихо. — Я знала, що колись мене дістане не пастка, не вибух, а твоє вперте серце…
— Ні ...не говори так! — голос Мазура зірвався. — Ти чуєш, Джульєтто, швидше ! — Він підніс Рокі до медкапсули.
 — Критичний рівень життєвих показників. Втрачено стабільність серцевого ритму…
— Рокі!.. — він стиснув її руку. — Ти ж сильна. Ти ніколи не здаєшся!
— Я… і зараз не здаюся, — ледь чутно прошепотіла вона. 
Її пальці торкнулися його щоки, тремтливо, ніжно.
— Якщо життя — це мить, то я рада, що моя минула поруч із тобою…
Вона ледь усміхнулася й заплющила очі.
— Ні! НІ!.. — закричав Мазур, обіймаючи її, як живу. — Ти не помреш… ти не можеш… чуєш?!
Він притис її до себе, схилив голову, сльози побігли по щоках змішуючись з її кров’ю.
Боб стояв зависнувши поруч.
— Сис..тема… поми…лка емоційного процесора… невідповідність логіці втрати… — внутрішній динамік в голові Боба видав системну помилку.
Абрахам тихо зняв капелюха й пригорнув його до грудей.
— Мир твоїй відвазі, леді… — сказав він ледь чутно.
Чапі підійшов, повільно ліг біля неї, поклав голову на її руку  й тихо скавульнув. Потім закрив очі лапами. У залі запала тиша.
Мазур сидів, не відпускаючи її руки. Її обличчя вже застигло у спокої.
І тут із-за уламків, кашляючи, озвався зв'язаний Кембел.  — Принаймні…  тепер ти, друже, найбагатший у всесвіті. Він кивнув у бік ілюмінатора.
Там, серед темряви космосу, виблискувала крапля світла — Сльоза Бога.
Мазур підняв голову. Його погляд спалахнув.
— Джульєтто! — вигукнув він. — Ти казала, що Сльоза — це частинка безмежної сили, що породила цей світ!
— Так, капітане… це енергія творення. Її сила не підвладна нікому.
— Тоді якщо це правда… — він зціпив зуби. — Нехай вона поверне мені Рокі!
Він підвівся, тримаючи її бездиханне тіло на руках, і рушив до виходу.
Боб кліпнув оптичним модулем, намагаючись сказати щось, але знову видав лише зламані звуки: — На… зовні… не… є..кис…ню…
— Капітане! — долинув голос Джульєтти. — Сльоза — це безмежна енергія! Якщо ви доторкнетеся до неї, вас розірве на атоми!
Мазур йшов, не зважаючи, з очима  повними відчаю. Він торкався панелі шлюзу, і відчув як на його плече лягла рука Абрахама.
— Якщо ти підеш, — тихо сказав він, погладжуючи  Чапі,— то ми підемо з тобою.
Позаду підійшов Боб. Його система відновилася лише частково, але він підняв руку й поклав її на інше плече Мазура. — І ми всі загинемо як одна команда. — проскреготав він спотвореним голосом. 
Мазур не сказав нічого. Лише глибоко вдихнув і зробив крок уперед,  у порожнечу, назустріч сяючій краплі. 
А десь позаду, тримаючись за перебиту руку, Кембел хрипко розсміявся: — Вони всі хворі…  Всі до одного…
Крокуючи м'яким желем, вони дісталися Сльози Бога. Богдан обережно простягнув руку й взяв тремтячу краплину.І коли його пальці торкнулися її, у просторі спалахнуло світло. Воно пронизало все — плоть, метал, думки, навіть корабель здригнувся, а час зупинився. Боб, Абрахам і Чапі інстинктивно вхопилися одне за одного підтримуючи  Мазура, що притискав Рокі до грудей.
Маленька краплина світилася в його долоні випалювала їх із середини, і він ледве стоячи на ногах, з останніх сил закричав: — Поверни… Рокі…! — І з останнім подихом сил утиснув Сльозу в її рану. Світ вибухнув білим світлом, заливаючи все навколо.  А коли Мазур розплющив очі, було вже темно. Він озирнувся:  Абрахам тримав Чапі. Боб стояв неподалік. І Рокі… лежала в нього на руках.
— Рокі?.. — прошепотів він, нахиляючись.Вона не ворухнулася. Мазур обережно притулився губами до її вуст.
Приготувавшись відчути холод і тишу,  раптом відчувся рух. Легкий, як подих. Її губи ворухнулися у відповідь — ніжно й тремтливо...
Мазур завмер, відсахнувся на мить, дивлячись у її очі, що повільно розплющувались.
Вона усміхнулася,  і із утомою і теплом промовила:
— Богдане… мені довелося вмерти… щоб дочекатися, коли ти мене поцілуєш…
Мазур ковтнув повітря, не вірячи. Абрахам витер сльозу, Чапі закрутився навкруг свого хвоста й  зраділо загавкав, а Боб пробурмотів:
— Фіксую… диво.
Мазур знову, але вже палко крізь сльози поцілував її. Потім підняв очі до тьмяного купола неба, де ще миготіли зірки й тихо прошепотів:
 — Дякую… 
І він не зупинився цілувати  її. 
— Сльози немає, — сухо мовив Боб. — Як і перспективи отримати за неї гроші. Місія провалена! 
— Ну і що, — відповів Абрахам, трохи по-англійськи, з тим старовинним пафосом, який йому личить: — Але ж поглянь на них.Це і є найбільша винагорода…
    Коли вони всі разом повернулись до корабля,  Джульєтта чуйно промовила :— Я рада, що Рокі жива…
Мазур обернувся до всіх — ну що, команда… багатими не стали, але, погодьтесь, це була крутезна пригода!
Рокі підморгнула: — Авантюра року, капітане. 
Боб глухо буркнув  — Зафіксовано: прибуток — нуль. Ризик — максимальний. Рівень адреналіну — зашкалює. Висновок: було круто.
Абрахам гордо відкашлявся, пригладив волосся й з  англійською важністю заявив:  — Як казав мій дід, є миті, за які не розплачуються грошима, а лише вдячністю, що ти був там.
— Гав! Гав-гав! — Чапі підтвердив виляючи хвостом. Усі розсміялись.
Мазур усміхнувся, сів у крісло пілота й завів двигуни. 
— Я ж правильно зрозумів, сльоза  не єдина частинка бога? Він помовчав, а Джульєтта відповіла — Так капітане…!
— Що ж, — Урочисто виголосив Мазур. — Вперед за пригодами!
Боб уже відкрив рот, щоб вставити черговий саркастичний коментар, але Мазур випередив: — Але спершу — закинемо цих покидьків у поліцію.
— Гав! — підтвердив Чапі. 
Двигуни Джульєтти заревіли, корпус засвітився, і корабель рвонув у зоряну темряву — туди, де вже чекала наступна історія.......