11. Космічне желе

 — Із задоволенням, капітане, — відповіла вона.
Джульєтта зробила стрибок — простір згорнувся в нитку, зорі розчинилися у тумані гіперпотоку. Корабель здригнувся, стабілізатори завібрували низьким гулом.
Мазур стояв біля панелі з чашкою кави, вдихаючи найулюбленіший аромат.
— Нарешті справжня, земна — пробурмотів він.
— Святі процесори… — відгукнувся Боб. — Богдане, це ж просто кава, а не еліксир безсмертя. Хоча з твоїм захватом можна подумати, що ти щойно відкрив джерело вічної молодості в капсулі Nespresso.
Рокі тим часом поправила макіяж і плавно підійшла до Мазура.
— Капітане, з такою зовнішністю тобі жоден еліксир не потрібен, — прошепотіла вона, кокетливо усміхнувшись.
Вона вже майже нахилилась ближче, коли з динаміків пролунав сухуватий голос Джульєтти:
— Вихід із гіперпростору через п’ять хвилин. Рекомендую припинити флірт і пристебнути ремені.
— Нарешті, — випустив густий тютюновий дим  Абрахам, перегортаючи сторінку інтерактивної газети. — Можливо, на цей раз мені випаде честь героїчно померти.Чапі відірвався від своїх консерв, гавкнув і сердито чхнув — мовляв, навіть не думай..
Корабель здригнувся і випірнув із гіпер стрибка. Перед Джульєттою відкрився порожній простір. Ні зірок, ні світла, лише безмежне, гнітюче ніщо.
— Що за… — Мазур нахилився до панелі. — Джульєтто, проскануй сектор.
— О, може, Рокі просканує своїми красивими очима? — пролунало в динаміках із легкою, але помітною іронією.
Рокі хмикнула: — Не ревнуй, красуне, твій капітан поки що дивиться лише на монітори.
— Уже сканую, — холодно відповіла Джульєтта. Через кілька секунд потому її голос став серйознішим: — Дуже дивно. Усі хвилі-електромагнітні, гравітаційні, нейтронні — не повертаються. Вони зникають у певній точці.
На головному екрані з’явилась чорна пляма.
— Це чорна діра? — припустила Рокі.
— Не може бути, — похитав головою Мазур. — Це якесь диво, а не  чорна діра,бо нас би вже затягнуло.
—Браво, капітан очевидність, — протягнув Боб, — тобто, ми стоїмо перед безоднею, яка зжирає світло, але не має гравітації. І все, що ти можеш сказати — “диво”?
Абрахам спокійно видихнув дим; — Я б сказав — фатально цікаво.
Мазур проігнорував коментар і знову подивився на екран.
—  Джульєтто? — На мить запала тиша, і голос корабля змінився: — О мої великі творці …Я… зрозуміла — прошепотіла вона. — Це… Та сама машина, про яку я вам говорила. Мої творці побудували її, коли знайшли Сльозу Бога. Схоже її збудували не для використання чи контролю сльози, а…щоб сховати.
— Сховати? — перепитав Мазур.
— Так. Вони створили оболонку, що поглинає усе: світло, енергію, навіть час. І помістили Сльозу всередину. Ззовні — лише чорне ніщо. Усередині — джерело творіння.
Боб клацнув сенсорами, мовчки вслухаючись: — Святі процесори… 
Джульєтта плавно дрейфувала перед чорною плямою. 
— Гаразд погнали!  — Мазур спробував наблизитися до “ніщо”. Корабель загальмував грузнувши в темноті. — Ми ніби через шоколадне желе пробираємося  — Богдан дав повну потужність, і мотори завили в напрузі. Через кілька секунд Джульєтту струснуло і різко виштовхнуло  назад ніби м'яч із води. 
— Вау! — вигукнув Боб. — Це що зараз було? Нас виштовхнуло… космічне желе?!
— Схоже, — буркнув Мазур, дивлячись, як на панелі танцюють графіки перевантаження моторів. — Гравітації нема, але жиле має зворотну енергії.
— Схоже на імунну систему Всесвіту, — пробурмотіла Рокі. — Не пускає нічого зайвого.
Абрахам підняв брову, не відриваючись від газети: — цікава теорія ?
— Джульєтто, — Мазур обернувся, — переглянь свої архіви. Можливо, в записах твоїх творців є натяк, як потрапити туди.
Панелі навколо ледь засвітилися — Є один запис… дуже давній. Це навіть не офіційний архів в, якась молитва …. Переклад неповний, але сенс зрозумілий.
Вона на мить замовкла, а потім промовила : — “І прийде Він — великий і чистий. І лише серце, вільне від страху й гніву  І лише розум, що не прагне володіти, зможе заступити за межу буття. Бо Сльоза є не сила, а відображення душі божої” 
Кілька секунд усі мовчали. Мазур провів долонею по обличчю: — Отже, це не машина, не код, не ключ. — Рокі глянула на нього уважно: — Тоді хто? 
Кілька секунд усі мовчали. Але Боб першим не витримав: — Ну що, капітане, може ти?
 — Я? — пирхнув Мазур. — Я люблю каву, гроші й жінок. Не бачу в цьому нічого світлого і доброго. Може ти Рокі?
 Рокі посміхнулася краєм губ: — Ха, я? Я шахрайка — покрутившись вклонилась вона. — Мене вже забороняли в трьох системах за “торгівлю духовними цінностями”. Не думаю, що Бог чекає мене з відкритими обіймами.
— А може, я? — підняв руку Абрахам із вічним спокоєм у голосі. — У мене принаймні бездоганні манери.
Боб обернувся до нього: — Ага… вибачте, але з такими статками, як у вас,  зазвичай не лише рильце в пушку, а й хвіст у банці меду.
 — Єдрід мадрід, — пробурмотів Мазур. — То у нас команда грішників!
 — Мене не рахуй — уточнив Боб. — Я машина.
 — Саме тому без шансів. — відрізала Рокі. 
У цей момент Чапі, який увесь час неспокійно переминався з лапи на лапу, зненацька підскочив і голосно гавкнув… Раз!.. Потім ще раз !Коротко, але настирливо, немов намагаючись переконати їх.
Абрахам повільно опустив газету й примружився: — Що з тобою, старий?
Чапі знову гавкнув, цього разу ще гучніше, підбіг до ілюмінатора й ткнув мордою в темряву за бортом. Потім озирнувся на всіх — із виразом, у якому дивом поєднувалися впевненість і нетерплячість.
— Ви жартуєте… — прошепотіла Рокі.
Мазур махнув  у бік пса. — А цей чотириногий Будда підходить під опис.
Абрахам повільно встав, підійшов і поклав руку на спину собаки. — Якщо це правда, — мовив він задумливо, — то що далі. 
Боб повернув голову до Мазура — Як що??? Запускаємо Чапі у космос із табличкою “місія Білка і Стрілка 2.0” 
Джульєтта обурено перебила: — Це аморально й нелюдяно!
— Та спокійно, богине, — буркнув Боб. — Ми ж не Радянський Союз, ми прив'яжемо його до корабля.
Мазур різко вигукнув: — припини Бобе! Ніхто нікуди його не запускатиме!  — У мене інша ідея.
Він нахилився до Чапі, поклав руку йому на шию: — Може, не треба нікуди летіти. Може, просто вистачить голосу…?
Боб підняв оптичний модуль: — Серйозно? Ти хочеш, щоб він погавкав у божественну безодню? Це не Король Лев, капітане, тут сила голосу не відкриває чакри.
Мазур хитро всміхнувся: — Схоже, ти “П’ятий елемент” не дивився? Там теж усе вирішив один крик!
— Богдан, ти забув: у космосі звукових хвиль не буває! — відповів Бобслай. 
Мазур підморгнув:  Ми ж не в космосі, розумнику. Ми в цьому клятому  “желе”, що поглинає світло й час.
Рокі закотила очі: — Ви двоє — клінічні ідіоти.
— Ага, але геніальні, — підморгнув Мазур. — Джульєтто, під'єднай мікрофон до Чапі й виведи динаміки назовні. Готуємось до повторного входу.
— Ви справді збожеволіли, — зітхнула Джульєтта, але підкорилася.
Корабель плавно повернувся до чорної безодні. Системи завили, корпус затремтів, а поле знову почало відштовхувати їх назад.
— Зараз, — шепнув Мазур. — Чапі ..Гавкни, друже!
Чапі випрямився, нахилив голову, і потім, з усієї собачої душі, загавкав у мікрофон.Звукова хвиля, посилена до неймовірного резонансу, вдарила в порожнечу. “Желе” затремтіло, і почало… розходитись.
— Святі творці … — прошепотіла Джульєтта. — Це працює!
Абрахам повільно опустив димливу люльку: — Якщо хтось мені скаже, що я це бачив — я не повірю.
Рокі стояла, роззявивши рота: — Як це можливо … ?!
Боб глянув на неї й тихо промовив: — Звикай у нас так завжди ! 
Джульєтта прослизнула крізь розчинену темряву, і перед ними раптом розкрилася величезна порожнина — осяяна сфера, у центрі якої пульсувало світло від маленької краплинки. 
— Ласкаво просимо… — прошепотів Мазур, не відводячи очі. 
— Усередину до божого простору!!!