6. Колекціонерка

Двері зачинилися за ними, й шум дощу зник, ніби хтось вимкнув звук. Вони опинилися у величезній залі — напівтемній, із високими стелями, де світло перетікало у відблиски скла та сталі. Уздовж стін — десятки експонатів: стародавні шоломи, муміфіковані істоти, фрагменти зорельотів, кристали, що світилися зсередини. Деякі живі  екземпляри рухалися самі по собі, інші спостерігали за ними зсередини колб, а треті здавалися просто мертвими.
—  Рекомендую нічого тут не торкатися. — Пошепки попередив Мазур.
Чапі згорбився, шерсть на спині стала дибки, пес притиснувся до дроїда, а той — до Мазура.
 — Ти з ним подружився? — спитала Рокі, кивнувши на Боба.
— Він теплий — буркнув дроїд. — І пахне дешевими консервами, мене це заспокоює.
Вони йшли між експонатами, а кроки глухо відлунювали. В повітрі стояв запах старовини й озону.
— Скільки ж вона всього зібрала, — прошепотіла Рокі. — І все це… справжнє?
 — О, без сумніву, — відповів Абрахам. — Смак дорогої манії величі я впізнаю одразу.
Попереду, на невеликому круглому виступі посеред зали, спалахнуло світло.Неон плавно перелився золотом, і на сцену ступила вона — у темному вбранні з блискітками металу, з ідеальною поставою й поглядом, у якому змішалися влада й цікавість.
— Це вона,— Мазур вклонив голову —  Галина Іванівна Колекціонерка, — І всі повторили за ним.
— Богдан Мазур… З’явився так само раптово, як і зник. — Пролунав її голос — рівний, холодний, упевнений: 
— Минуло чимало часу,  і все ж ти не змінився. Хіба що компанія… цікавіша.
Вона ковзнула поглядом по Рокі й Абрахаму.
— То хто ці двоє за твоєю спиною, Мазуре? Привів, щоб продати? Чи обміняти на щось корисніше?
Рокі закотила очі, а Абрахам кашлянув.
— Це не товар, Галино Іванівно, — відповів Мазур, стримано, але помітно напружено. — Я привів поціновувачів.
— Поціновувачів, — повторила вона з насмішкуватою посмішкою. 
Боб обернувся до Абрахама та  Рокі й, тихо, але з притаманною йому іронією:
— Народ якщо вона зробить ще крок — я раджу атакувати першими. 
Чапі насторожено загарчав, Рокі поклала руку на бластер, а Абрахам лише видихнув.
Галина Іванівна повернула до нього голову.
— О..то він  досі говорить. Вражаюче! Богдане, ти впевнений, що не хочеш його продати?
Мазур стиснув губи, ледве стримуючи роздратування:
— Ні. Я вже казав — Боб не продається.
— Шкода, — промовила вона з удаваним жалем. — Він би чудово пасував до моєї колекції. Особливо між першим супутником СРСР і тим марсоходом від НАСА
Боб кліпнув сенсором:
— О, дякую. Завжди мріяв стати частиною вашого мотлоху.
Мазур зітхнув і глянув прямо їй у вічі:
— Ми прийшли дещо запитати!
— Цікаво, — відказала Галина Іванівна, її усмішка блиснула холодом. — Тоді кажи, за чим завітали, поки я не змінила думку і не придбала вас гуртом.
Минулого разу, — почав Мазур, — у вас тут стояла піраміда, темна і з дивними символами…
Галина Іванівна різко звела погляд.
— І навіщо тобі це, Богдане? Ти ж не колекціонер, ти — таксист і барига. 
— Не мені, а йому — Мазур махнув у бік Уістлера.
— Якщо вже дозволите, — втрутився Абрахам, — я б хотів представитись. Абрахам Ам Уістлер : власник вишуканої галереї Нового Львова..
— Уістлер? — вона піджала губи. —  так пригадаю, щось чула про вас! 
—  Маю надію міс, тільки хороше ?…
— Хмм. Гаразд ходімо…Вона розвернулася і повела всіх в глиб.
У залі під склом стояла безверха темна піраміда в дивних символах.
— Десять років тому, — сказала Галина, — мені приніс її контрабандист. Обміняв на старий родстер. Модель, між іншим, яку Маск на Марс запустив. Так і стоїть без вершини тут…
Мазур наблизився. Пальці торкнулись краю.
— Прохолодна? — Він дістав свій трикутник. — Може, ось вона та вершина?
Трикутник дзвінко ударив об піраміду і їх форми збіглася ідеально.
— Отже, це дві частини, — сказала Рокі, ледь усміхаючись. — І, схоже, ви знаєте, де шукати третю.
— Знаю, але не скажу. 
Абрахам спробував грати м’яко: — Тоді, можливо, я придбаю вашу піраміду з інструкцією де шукати іншу.  Назвіть ціну.
— Ціну? — Вона погладила піраміду. — Мені подобається ваш пес.
— Чапі?! — вигукнули одночасно Мазур і Рокі.
Абрахам стиснув тростину: — Навіть не обговорюється.
— Хм іншого і не чекала, — промовила Галина, вже відвертаючись. — Розмова закінчена.
Та Рокі зробила крок уперед, — Слухайте, пані Галино! Я та, що вкрала верхівку. І за мною вже ганяється сім’я Кембеллів. Якщо ви відмовитесь домовлятися —  вона інтригуючи протягнула – я віддам нашу частину їм. Хочете уявити, як вони поводитимуться, коли дізнаються, що у вас є друга? 
Галина усміхнулась:
— Дівчинко, якби я боялася всього, я б не збирала те, що збираю. — вона клацнула пальцями й по периметру залу вийшли озброєні до зубів люди та дрони. Ситуація загострювалась.
Рокі не відступила, голос став більш діловим:
— Розумію. Ви серйозно готові захищатися. Але уявіть інше: Кембелли — не вуличні бандити. Це державні важливі фігури. Заворушення з ними це скандал який приверне увагу Галактичної поліції. Уявіть, якщо вони, почнуть перевірки — і знайдуть у вашій колекції експонати, заборонені галактичною конвенцією. Місцева влада може й закривала на це очі, та галактична — ні. Вам не потрібен цей вогонь так? 
Усі троє — Мазур, Абрахам і навіть Боб — стояли, з відкритими ротами.
Галина зпідлоба дивлячись протягнула : — І що ви пропонуєте? І які Гарантії?
Рокі посміхнулась, як людина, що має план:
— Гарантії прості й робочі. На вас навіть тіні не буде. — Вона у повітрі замахала руками, активно жестикулюючи — Вже сьогодні на всіх шпальтах вийде новина про новий експонат у сімейній галереї Уістлерів. Де ширко рекламуватися піраміда….Вся увага буде прикута до цього місця, і ніхто навіть і не подумає про вас! — Вона зробила паузу, дивлячись прямо в очі Галині:
— Ми не просимо довіри — ми пропонуємо розумну угоду де Ви лишаєтесь зі своїми інтересами без шуму.
У зал повисла коротка, напружена пауза. Абрахам похмуро сопів, Мазур ніяково посміхався, а  Боб тихо клацав механічним язиком — усі зрозуміли, що хід ризикований, але логічний.
Галина довго дивилась на Рокі, потім повільно кивнула:
— Добре. Але пам’ятайте — я не цураюсь помсти. Якщо ваш план провалиться — ви станете частиною моєї колекції, і це не комплімент.
Рокі лише посміхнулась і підморгнула:
— Ми не робимо “провалів”.
Колекціонерка різко простягнула руку до Абрахама: — Проте — не без обміну. ЇЇ погляд зупинився на його тростині.
— Сто тисяч юнітів… І той смарагд… Він мені пасуватиме.
Абрахам насупився. — Це реліквія мого роду.
— А це моя умова, — холодно відповіла вона.
Коротка пауза напруження застигла на мить. Потім Абрахам глянув на Чапі й подав тростину.
— Вважайте, що купили, мадам.
Галина Іванівна прийняла її з тонкою усмішкою, ніби поставила останню крапку в грі.
— Планета Сіддхартха - Шакьямунді в системі Ессцет. 
— Шакямуні, що? — Вирвалося у Богдана.
— Саме так: Сіддхартха - Шакьямунді в системі Ессцет! Це богом забуте місце. Планета суцільних джунглів, де живуть потрібні вам віруючі фанатики. Там шукатимете свою третю частину.
Боб хмикнув:
— Супер. Рай на болотах із релігійним сервісом.
Рокі торкнулась плеча Мазура, очі блиснули.
— Ну що, капітане, схоже, ми вляпались у щось цікавеньке….